Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Vladyslava Mokievets
Борис Мариан Нить моей Ариадны
«Объездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз»
***
«Потому и поет соловей,
что иначе не может он плакать»
Б.Маріан

Кожен період в історії ретельно досліджуються спеціалістами цієї галузі. Вивчаються першоджерела, підіймаються архіви, проводяться опитування свідків тих подій тощо. Все це піддається ретельному аналізу і систематизації для того, аби покоління за поколінням люди читали про той самий «нерушимый советский союз», про який, власне, сьогодні і піде мова.
Підручники ніколи не покажуть справжньої історії, тому що таку історію, якою вона була, можна почути лише з вуст тих, хто її створював. Мемуари та поетична збырка «Нить моей Ариадны» Бориса Маріана, найстарішого молдавського дисидента, безперечно належать до тих джерел, сумніватися у яких не доводиться.
Книга молдавського дисидента це не традиційний віршований збірник, а можна сказати збірний, комбінований: окрім віршів з таборів та нових віршів у збірник увійшли глави майбутньої книги мемуарів під заголовком «Записки блатного студента». А також це вірші п’ятьох друзів, «товарищей по перу» поета з таборів, які протягом довгого часу тримав в своєму старому тюремного зошиті Борис Маріан. Ці вірші об’єднані під назвою «Поэты Дубровлага», і сам автор сказав про введення цього розділу так: «Пускай эта публикация будет моей данью братской памяти всем лагерным поэтам».
Книга нещодавно вийшла у світ, відкриваючи все нові й нові жахливі сторінки нашої історії. «Нить моей Ариадны» дає змогу пересічному читачу відчути на собі усі радощі «памятной «хрущевской оттепели», за которой, однако, скоро последовали хрущевские же заморозки» (Кирило Ковальджі). В 1956-1957 роках десятки тисяч сталінських політв’язнів поверталися з концтаборів, а на їх місце відправлялися перші хрущовські – дисиденти. Серед таких дисидентів був і 20-річний юнак Борис Маріан, студент четвертого курсу Київського університету.
«Нить моей Ариадны» відкриває очі на те, якими людьми були переповнені тоді радянські тюрми. Борис Маріан у «Зигзагах одной судьбы» у розділі «Ретропортрети» подавав характеристику своїм друзям, яких теж звинувачували в «антисоветской агитации и пропоганде..» . За його описом чітко видно, що там, у радянському концтаборі формувалася своя опозиційна еліта, серед яких були поети, музиканти, поліглоти-дилетанти та просто сміливі люди, які відверто виражали своє ставлення до комуністичного світу. І навіть заслання на довгих 20 років до Гулагу не могло їх змусити скоритися.
Одного разу до редакції «Молдова», де працював автор завітав службовець КДБ, який на свій страх і ризик повернув зошити з віршами, що їх було відібрали у Бориса Маріана у концтаборах і промовив такі слова: «…Но вы и ваши товарищи рисковали жизнью, когда встали против такого режима, как наш! Мне захотелось хоть как-то поблагодарить вас…» Цей красномовний факт безумно підтверджує важливість тієї справи, що її робили дисиденти.
Борис Маріан у своїй книзі не те що розвінчує культ наддержави, якою вважався в свій час СРСР, він просто передає страждання цілого народу через призму особистого життя, і це не може не показати усю утопічність і жорстокість Радянського Союзу.
Автор порушує важливі соціально-політичні проблеми, природно поєднує інтимну лірику з громадянською, публіцистикою. Я впевнена, що ця книга запам’ятається читачам надовго, тому що кожен з нас може знайти в ній для себе відповіді на найважливіші морально-етичні проблеми.


Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 29, на книгу 32  =  общий рейтинг: 61

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0