Сеть знакомств для любителей книг



Валерій Пекар
Entrepreneur. Pragmatic. Researcher. Lecturer. Reader. Thinker (from time to time).
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Taras Prokopyuk

 
Алексей Мась

 
Игорь Манн





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Elena Konovalova
Elena Konovalova
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk

друзей: 5 (смотреть)

Также в друзьях у:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk
 
stasparshin
stasparshin
 
Татьяна Верба
Татьяна Верба

Валерій Пекар

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (11)Философия, история (24)Бизнес (14)
Обучающие книги (4)

 1..10 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60 Ctrl ← 61..67 
Валерій Пекар
Для людини, яка особисто не знає ні Бориса Ложкіна, ні Володимира Федоріна, сам факт «відомий журналіст допоміг написати книгу главі адміністрації президента» викликає стійкі асоціації з традиційними мемуарами політиків, порожніми та пафосними, яких написані вже добрячі стоси. Однак, по-перше, Ложкіну рано писати мемуари. По-друге, хто знає хоча б одного з цих двох, той не має сумніву, що балаканини та пафосу не буде (нагадаю, попередня книга Федоріна — бесіди з Бендукідзе). Що ж це за жанр, і навіщо Ложкін цю книгу написав? Це заявка на політичну кар’єру чи злив інсайду? Розчарую: ні те, ні інше.

Я би класифікував цю книгу як спробу зрозуміти. Розуміння можливе лише в діалозі, а діалог будується з текстів. Оце й воно. За останні два роки перед очима Бориса Ложкіна пройшли Майдан, АТО, повномасштабна війна, дипломатичні ігри, перебіги внутішньополітичної боротьби, успішні й провальні спроби реформ, гіркота гострих поразок та ейфорія маленьких перемог. Він знає, мабуть, більше всіх аналітиків, разом узятих, але знання фактів не дає відповіді щодо суті процесів, і тому з'явився текст як спроба усвідомити. Принаймні так я побачив задум. Питань у тексті більше, ніж відповідей, але гарне питання іноді вартує більше.

Книга явно написана не політиком, а топ-менеджером. Часом цей стиль вражає холодною відстороненістю, і це дратуватиме читачів. Це відстороненість хірурга, що не має права на емоції і переживання через ціну помилки. Єдина емоція, яка проривається постійно, — це непереборне здивування, наскільки ефективність державного управління нижча, ніж у приватному секторі, і з цим майже неможливо владнати.

Розвернути корабель 45-мільйонної країни зі строкатим пострадянським населенням, патерналістські налаштованим і звиклим нікому не довіряти, із вщент розваленою державною машиною, під час війни та економічної кризи, неможливо, хоча дуже хочеться. Адепти #зради та адепти #перемоги будуть всі розчаровані. Реальне життя складніше схем. Прості рішення здаються ефективними лише на погляд з дивану, тому рішучість у кабінетах завжди нижча, ніж у Фейсбуці. Але спроба знайти відповіді чи хоча би правильно поставити питання — це безсумнівно перший необхідний крок до переможних стратегій. Десь так.

Борис Ложкін Четверта республіка
Валерій Пекар
Книга эта чрезвычайно актуальна сейчас, сто лет спустя. Потому что она — о страшных временах, когда приходится принимать решения, ставящие на кон целую страну. Сейчас как раз такие времена, даже если вы этого не заметили.

"1917" — это художественный роман, но почти документальное изложение. Проза, но написанная лаконичным и выразительным языком киносценария.

Это история поражения тех, кто хотел как лучше, но не сумел удержать власть. Это история победы тех, кто ради власти отказался от любых принципов. История русского бунта, бессмысленного и беспощадного, которым вскрыли страну, как консервную банку. Это история о том, что до революций лучше не доводить. И о том, что в основе каждого поражения лежит недооценка противника и серьезности ситуации.

Страшное время порождает великих героев и великих подлецов, оно выносит наверх пену и мусор и пробуждает чудовище, имя которому — хаос. Управлять этим чудовищем можно с помощью низменных инстинктов, остановить его — только пулеметами.

А еще это история распада институций. Правительство, парламент, армия, казаки (своего рода нацгвардия того времени), железные дороги, масс-медиа (тогда только газеты).

А еще это история людей, которым очень не хотелось принимать на себя бремя ответственности за страну, но пришлось, потому что было некому.

Ян Валетов 1917, или Дни отчаяния
Валерій Пекар
Можна читати історію як набір фактів, а можна — як набір взаємозв’язків. Мені особисто цікавіший другий підхід. Яким чином кава сприяла розвитку капіталізму та демократії, а шоколад захищав католицизм та аристократію? Чому нюхання тютюну було пов’язано з консерватизмом, а куріння сигар — з вільнодумством? Чому робітничий рух, щойно народившись, вітав вино і пиво, заперечуючи водночас і горілку, і тверезість? Чому англійці намагалися витіснити пиво кавою, а німці — навпаки, каву пивом? Чи дійсно горілка — дитя промислової революції? Як пов’язані кава та емансипація жінок? Звідки взялися звичаї пити за здоров’я та змагатися у питті? Як за допомогою опію британці зруйнували Китай, і яким чином це пов’язано із витісненням кави чаєм у Британії? Чому середньовічна європейська кухня була напахчена більше, ніж нинішня індійська, і чому це припинилося?

Перед вами історія прянощів, алкоголю, кави, чаю, шоколаду, тютюну та наркотиків, написана як історія соціальна: взаємозв’язки соціальних трансформацій та «засобів насолоди» (Genussmittel, саме так звучить в оригіналі підзаголовок книги). Схід і Захід, католицизм і реформація, промислова революція, класова боротьба та протистояння націй — все це відображається, наче в дзеркалі, у кухолі з пивом, кавовій філіжанці, чарці з горілкою та чашці з чаєм.

Книга сильно виграє від десятків репродукцій картин, гравюр та рекламних листівок, що ілюструють поступовий і невпинний розвиток цивілізації, яка вміє потішити свої органи чуття і водночас втамувати спрагу до соціальної взаємодії.


Шивельбуш Вольфганг Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.
Валерій Пекар
Военные корабли обычно строятся малыми сериями. Нет смысла строить большими: пока верфи выпускают только что спроектированные корабли, конструкторы уже трудятся над следующим поколением, так что только что сошедшие со стапелей сразу оказываются устаревшими. Большие серии закладываются только в одном случае: если флот готовится к близкой войне. Причем если флот построен, им нужно сразу же воевать, иначе он быстро безнадежно устареет, и все ресурсы пропадут даром. «Про запас» большие серии военных кораблей не выпускаются. Обнаружив закладку большого флота и просчитав срок его готовности, вы получаете четкий сигнал о сроке начала войны. А изучив тактико-технические характеристики флота, можно понять, против кого он будет использован.

Именно это сделали герои книги (а на самом деле авторы книги), предсказав в 2006 году российско-японскую войну на море 2012 года. И не нужно смеяться, а нужно изучить, что происходит на японских верфях, и испугаться не на шутку.

Книга, вышедшая в 2007 году, представляет собой детальную, день за днем, а порой и почасовую реконструкцию российско-японской морской войны 2012 года. Войны нового типа, которую ученые называют «барьерной войной», — войны вблизи постиндустриального барьера и ради перехода через этот барьер. Такая война принципиально не похожа на предыдущие. Ее характер, быстротечность, действующие лица, управление войсками — всё иное. А ведь «генералы всегда готовятся к прошедшей войне». Адмиралы тоже.

Это книга-предупреждение, с помощью которой авторы достучались до российского руководства и донесли мысль о стратегической важности событий на Дальнем Востоке. В 2011 году я спросил Сергея Борисовича: что, война всё еще будет? Уже нет, сказал он, японская рецессия заморозила проект войны, плюс наметки российского ответа изменили ситуацию. А может, отложили.

Продравшись через безумный слог авторов и обилие военно-морских подробностей, понимаешь: главное ведь не война как таковая. Книга эта о том, как интеллектуальные элиты двух стран пытаются пробиться через постиндустриальный барьер, перевести свою страну в Будущее всеми доступными средствами, не считаясь ни с чем и не надеясь ни на кого. А в таком ракурсе книга интересна и вполне сухопутному читателю, для которого Дальний Восток слишком далеко.

Сергей Переслегин, Елена Переслегина Война на пороге. Гильбертова пустыня
Валерій Пекар
Люди завжди пояснювали собі світ, розповідаючи один одному історії. Спочатку вони називалися міфами, легендами, потім священними книгами, потім науковими теоріями. Історія людства — це історія таких наративів, які й досі правлять нами, навіть коли ми цього не помічаємо. Навіть коли ви бачите купу формул і таблиць, за цим у глибині криється певний міф, наратив.

Ця книга унікальна — так про економіку ще ніхто не писав. Чеський автор, колишній радник з економіки Вацлава Гавела, працював над нею півжиття. Історія економічної думки постає у розгортанні наративів, починаючи із шумерського епосу про Гільгамеша та єврейської Тори і далі, до Платона та Аристотеля, стоїків та епікурейців, вчення Ісуса та Святого Павла, Блаженного Августина і Фоми Аквинського, і аж до спалюваних на площах байок про бджіл Бернарда де Мандевіля та незаслужено перекрученої спадщини Адама Сміта, "коваля економіки".

Читаючи старі тексти, ми пересвідчуємося, що новітня економічна думка оперує такими саме міфами, тобто аксіоматичними наративами, що лежать в основі подальших розрахунків й описують світ, дуже далекий від реалій, які можна побачити на вулиці.

Дуже корисно подивитися на економіку з точки зору філософії, історії, антропології, культури, психології. І ми побачимо, як тисячолітні міфи керують нашими уявленнями про сьогодення.

Томаш Седлачек Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
Валерій Пекар
Роман із такою назвою приречений на увагу читачів, особливо прихильників воєнних романів у стилі Тома Кленсі. Перед вами саме такий твір, але є одна вирішальна відмінність. Створив його не письменник і не журналіст, а британський бойовий генерал, що дослужився до заступника Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. Людина, яка на власному досвіді знає не лише особливості бойового використання різних родів військ та техніки, але й підходи до прийняття рішень і командування НАТО та збройних сил його членів, а також політичний дискурс і стиль у Брюсселі, Вашингтоні, Лондоні, Берліні та Москві.

Фабула роману — гібридне вторгнення Росії у три балтійські країни на тлі російсько-української війни — в наші дні в реальності аж ніяк не вважається неможливим у Вільнюсі, Ризі й Таллінні. Скоріше навпаки, там це розглядається як досить ймовірний сценарій. Складні питання: чи надішле президент США американських хлопців помирати за маленьку державу на іншому кінці світу, яку переважна більшість його виборців не знайде на глобусі? Чи зможуть 28 країн — членів НАТО швидко скоординувати свої сили? Якщо перше запитання примушує сильно замислитися, то відповідь на друге очевидно негативна.

Війна показана в романі у усій її гібридній повноті: заворушення «п'ятої колони», кібератаки, медійна навала, дипломатичні ігри, спецоперації та партизани одночасно з брязканням зброєю та її реальним використанням.

Автор із позиції професійного військового безжально викриває політичну і військову слабкість Альянсу, нескоординованість та заздрощі, зацикленість політиків на рейтингах і самозакоханість дипломатів, врешті найнебезпечніше — низьку боєготовність. Як британець він неймовірно страждає від інспірованого політиками скорочення британських збройних сил та особливо Королівського флоту, що підриває надійність і силу Великої Британії як опори НАТО та загалом Західного світу. Він вірить у беззаперечне американське лідерство — але чи вірять у нього самі американці?

Це роман-застереження, а водночас попередження: не можна недооцінювати Росію, хоч би якою слабкою в тих або інших вимірах вона не здавалася. Російська військова машина боєздатна, а російська політична система спроможна на самовбивчі геополітичні вчинки.


Генерал сер Річард Ширрефф Війна з Росією
Валерій Пекар
Тоскливый город, в котором людям не хочется жить. Они все были бы самоубийцами, если бы не ежедневная энергетическая подзарядка в полночь — наркотик, дающий синтетическую энергию, что позволяет просуществовать еще один день. И среди этих людей, лишенных собственной энергии и питающихся по проводам, — девушка, такая же, как они, но внезапно открывшая в себе собственный ритм, океан энергии, которого хватит на всех друзей, на весь город, на весь мир.

Эта книга, написанная почти 10 лет назад, посвящена Руслане, чья личность проглядывает сквозь образ главной героини. Часто книги пишут по комиксам — в этом случае, наоборот, по книге можно рисовать комикс (однажды Руслана показывала мне неизданные макеты, настолько же сильные, как и сама книга), можно снять фильм и анимацию.

А еще там, в этом придуманном мире, есть Горы. И, конечно же, горцы, с их трембитами, ватрами и Арканом — древним диким танцем, который изменяет мир.

Эта книга наполнена ритмом. Она написана на барабанах. Ритм танца, ритм полета, ритм магического обряда, ритм поединка, ритм любви, ритм бури. Этот ритм так захватывает и завораживает самих авторов, что они однажды поднимаются до высокого прозрения событий, которые случатся через несколько лет в нашем, да-да, в этом самом, непридуманном мире.

Марина и Сергей Дяченко Дикая Энергия. Лана
 1..10 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60 Ctrl ← 61..67