Сеть знакомств для любителей книг



Валерій Пекар
Entrepreneur. Pragmatic. Researcher. Lecturer. Reader. Thinker (from time to time).
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Taras Prokopyuk

 
Алексей Мась

 
Игорь Манн





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Elena Konovalova
Elena Konovalova
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk

друзей: 5 (смотреть)

Также в друзьях у:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk
 
stasparshin
stasparshin
 
Татьяна Верба
Татьяна Верба

Валерій Пекар

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (10)Философия, история (23)Бизнес (13)
Обучающие книги (4)

 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60 61..65 
Валерій Пекар
Книга эта чрезвычайно актуальна сейчас, сто лет спустя. Потому что она — о страшных временах, когда приходится принимать решения, ставящие на кон целую страну. Сейчас как раз такие времена, даже если вы этого не заметили.

"1917" — это художественный роман, но почти документальное изложение. Проза, но написанная лаконичным и выразительным языком киносценария.

Это история поражения тех, кто хотел как лучше, но не сумел удержать власть. Это история победы тех, кто ради власти отказался от любых принципов. История русского бунта, бессмысленного и беспощадного, которым вскрыли страну, как консервную банку. Это история о том, что до революций лучше не доводить. И о том, что в основе каждого поражения лежит недооценка противника и серьезности ситуации.

Страшное время порождает великих героев и великих подлецов, оно выносит наверх пену и мусор и пробуждает чудовище, имя которому — хаос. Управлять этим чудовищем можно с помощью низменных инстинктов, остановить его — только пулеметами.

А еще это история распада институций. Правительство, парламент, армия, казаки (своего рода нацгвардия того времени), железные дороги, масс-медиа (тогда только газеты).

А еще это история людей, которым очень не хотелось принимать на себя бремя ответственности за страну, но пришлось, потому что было некому.

Ян Валетов 1917, или Дни отчаяния
Валерій Пекар
Можна читати історію як набір фактів, а можна — як набір взаємозв’язків. Мені особисто цікавіший другий підхід. Яким чином кава сприяла розвитку капіталізму та демократії, а шоколад захищав католицизм та аристократію? Чому нюхання тютюну було пов’язано з консерватизмом, а куріння сигар — з вільнодумством? Чому робітничий рух, щойно народившись, вітав вино і пиво, заперечуючи водночас і горілку, і тверезість? Чому англійці намагалися витіснити пиво кавою, а німці — навпаки, каву пивом? Чи дійсно горілка — дитя промислової революції? Як пов’язані кава та емансипація жінок? Звідки взялися звичаї пити за здоров’я та змагатися у питті? Як за допомогою опію британці зруйнували Китай, і яким чином це пов’язано із витісненням кави чаєм у Британії? Чому середньовічна європейська кухня була напахчена більше, ніж нинішня індійська, і чому це припинилося?

Перед вами історія прянощів, алкоголю, кави, чаю, шоколаду, тютюну та наркотиків, написана як історія соціальна: взаємозв’язки соціальних трансформацій та «засобів насолоди» (Genussmittel, саме так звучить в оригіналі підзаголовок книги). Схід і Захід, католицизм і реформація, промислова революція, класова боротьба та протистояння націй — все це відображається, наче в дзеркалі, у кухолі з пивом, кавовій філіжанці, чарці з горілкою та чашці з чаєм.

Книга сильно виграє від десятків репродукцій картин, гравюр та рекламних листівок, що ілюструють поступовий і невпинний розвиток цивілізації, яка вміє потішити свої органи чуття і водночас втамувати спрагу до соціальної взаємодії.


Шивельбуш Вольфганг Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.
Валерій Пекар
Еволюція мислення веде за собою еволюцію управлінських культур. Що нового несе нам у сфері управління поширення нової парадигми мислення, нових цінностей? Ми спостерігаємо виникнення творчих команд «без начальників» та слабко зв’язаних горизонтальних мереж, але чи можливі у новій управлінській культурі дійсно великі та потужні організації — чи навпаки, великим організаціям залишаються традиційні ієрархічні та корпоративні структури?

Проривна книга Фредерика Лалу дає відповідь: нова управлінська культура можлива й у великих організаціях, у тому числі комерційних, у тому числі у традиційних галузях економіки. Не лише громадські, а й бізнесові організації, і не лише у сфері інноваційних технологій та соціальних послуг, а й у харчовій промисловості, енергетиці, металургії тощо можуть скористатися новою управлінською культурою. Автор позначає її бірюзовим (teal) кольором, але знавці інтегральної динаміки побачать знайомі цінності та методи роботи, притаманні зеленій парадигмі (не плутайте з традиційним перекладом словом «бірюзовий» кольору turquoise, що позначає трансперсональну парадигму).

Лалу детально описує практики і бізнес-процеси бірюзових організацій (управління персоналом, управління проектами, розробка стратегій та продуктів, маркетинг та продажі, закупівлі й інвестиції, планування, бюджетування і контроль), їхні організаційні структури (з яких найскладнішою і найцікавішою, напевне, є холакратія) та повсякденне життя — проведення нарад та ухвалення рішень, залагодження конфліктів та організацію офісного простору тощо. Все це перетворює книгу на не лише підручник, але й довідник, настільну книгу сміливців-експериментаторів у сфері нової управлінської культури.

Безумовно, це не універсальна пігулка менеджменту, бо таких не існує. Далеко не кожна компанія може і повинна пройти трансформацію, скоріше це для першопрохідців. Але читати про нову управлінську культуру корисно всім керівникам — щоб зрозуміти, в якому напрямку рухається світ, і зробити свої організації максимально ефективними.

Українське видання має беззаперечну перевагу над російським не лише в ціні, але й у наявності блискучої передмови від Кена Вілбера.

Фредерік Лалу Компанії майбутнього
Валерій Пекар
Мабуть, найцікавіше з усіх питань, що хвилюють сьогодні істориків і соціологів, звучить так: як вийшло, що Європа, невелика частина світу, станом на 1400 рік найменш населена, неосвічена й безкультурна, що страждала від воєн, роздробленості і хвороб, — протягом декількох століть не просто вирвалася вперед в науці, техніці, культурі, філософії, військовій справі, але ще і змогла захопити і підпорядкувати практично всю решту світу. Різні дослідники вважали першопричиною географію євразійського континенту, його різноманітну фауну, морські течії тощо. Але чому Європа отримала переваги над Китаєм, Індією та Світом Ісламу, які також розміщені в Євразії?

Ніл Ферґюсон пропонує свою відповідь. Точніше, відповідей виявляється цілих шість — 6 killer applications, «вбивчих застосунків», як їх називає автор, використовуючи вираз із програмістського жаргону. Європа після 1400 року змогла скористатися ними всіма, а інші впровадили лише частину або нічого. Результат — перемога у світовій гонці за лідерство у всіх сферах життя. Читайте і дізнайтеся, як встановити у себе всі шість «убивчих застосунків».

Питання це важливе й актуальне ще й тому, що нині багато говорять про поступовий занепад європейської цивілізації. Якщо ми розберемося, як сталося її піднесення, то зрозуміємо, чи є занепад та як йому запобігти.

Ну а для України актуальним є питання інсталяції всіх шести застосунків — виявляється, вони працюють лише разом. Немає не лише «третього шляху» — як виявилося, немає й другого. Шлях один, і головне — не боятися і не гальмувати. Компас є, а мапу намалюємо по дорозі.

Ніл Ферґюсон Цивілізація. Як Захід став успішним
Валерій Пекар
История современного мира, в том числе та, которая творится на наших глазах, — это история национальных государств. Национализм насчитывает всего двести лет от роду, но он стал, наряду с промышленной революцией, капитализмом, религиозными реформациями, одной из великих сил, изменивших облик мира. Эта небольшая книга — один из основополагающих трудов по теории национализма, необходимый нам для того, чтобы получить ответы на вопросы о своих нациях и своих странах.

Само название книги утверждает: нации и национализмы полностью лежат в мире идей. Однако как случилось, что эти идеи побуждают людей к невиданным жертвам? Как получается, что нации, будучи совершенно новыми явлениями, выглядят такими древними? Почему нации в схожих условиях возникают столь разными? Каким образом формируются границы между ними? Подобных вопросов множество.

Андерсон показывает, как нации вырастают из культурных систем предыдущей эпохи — религиозных сообществ и династических государств, но ключевым является изменение отношения людей ко времени. Иное представление о времени порождает новое понимание человеческих сообществ, причинности, взаимосвязей. И конечно, ключевой фактор национализма — язык; только не любой язык, а печатный. Нацию творит не язык, а печатное слово, утверждает Андерсон и подкрепляет свои выводы десятками примеров из истории Европы, Азии, Америки и Африки.

Два новых понятия будут встречаться читателю по ходу книги — «печатный капитализм» и «паломничество функционера». С первым более-менее понятно: сила капитализма порождает массовый печатный продукт на стандартизованном (для удобства) разговорном (для максимального охвата рынка) языке. Второе понятие намного более интересно и раскрывает суть образовательных и административных иерархий, формирующих ареал будущей нации.

Принято считать, что национализм является европейским изобретением, и это ошибка: первые национальные государства возникли в обоих Америках. За этим последовала волна языковых национализмов в Европе, а третья волна захватила империи, которые вынуждены были приспосабливаться к новой эпохе: Российскую, Австро-Венгерскую, Британскую. Далее модель национального государства вполне установилась как базовая, и автор (сам специалист по Юго-Восточной Азии) подробно рассматривает истоки и результаты японского, вьетнамского, тайского, филиппинского, индонезийского национализмов, очень поучительные для жителей стран, сформировавшихся после распада СССР.

Книга настоятельно рекомендуется всем, кто работает с идеями национализма: политикам, философам, политическим и военным аналитикам, писателям и поэтам, издателям и журналистам.


Бенедикт Андерсон Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма
Валерій Пекар
Похоже, автор стремился создать новый жанр, и ему это удалось: еще никто не брался за воссоздание жизни одного городка на протяжении десяти тысяч лет. Город, ныне носящий имя Солсбери, где люди живут с незапамятных времен, известен не только благодаря расположенному недалеко Стоунхенджу и прекрасному кафедральному собору. Многие важные события английской истории произошли тут. 19 глав книги проводят читателя через 19 крутых поворотов в судьбе города и его жителей: кельтское завоевание, потом римское, саксонское, за ним нормандское, Великая хартия вольностей, эпидемия чумы, Реформация, гражданская война, Наполеон, империя, две мировые войны…

Через тысячи лет протянуты ниточки истории нескольких местных семейств. Судьба возносит их на вершину и бросает вниз, богатство и титулы недолговечны. Каждое поколение вновь и вновь устремляется в поисках счастья или покоя, мести или спасения души, успеха или любви. Свидетельством всему этому сквозь тысячелетия остается сам город со своими окрестностями, постоянно меняющийся и всё тот же, что и множество поколений назад. Это только кажется, что время застыло в сонном городке, — оно рвет вперед со всей возможной скоростью, срывая крыши, шляпы и головы.

Эпоха за эпохой меняются не только технологии и отношения между людьми, верования и устройство общества — но и представления о прекрасном, о чести и долге, о семье и гендерных ролях, о молодости и старости, о справедливости, образовании и приличиях. В то же время неизменными остаются не только человеческие страсти, но и удивительные достижения человеческого духа, разума и рук. В общем, многое из того, что мы привыкли считать вечным, менялось каждые несколько сотен лет, и напротив, многое из того, что мы считаем приметой нашего времени, пришло из глубокой древности.

Рекомендуется читать всем, кто думает, что люди и их представления о мире за последние десять тысяч лет мало изменились. И вообще, это лучший роман для того, чтобы осознать одновременно бренность бытия и его несокрушимость.

Эдвард Резерфорд Сарум. Роман об Англии
Валерій Пекар
Історія потрібна для того, щоб зрозуміти, що з нами відбувається сьогодні, та дати нам можливість вплинути на наше завтра. Історія України у викладі відомого гарвардського вченого Сергія Плохія покликана відповісти на запитання про корені сьогоднішніх конфліктів навколо України та всередині неї. Це повноформатні 2500 років від скіфів і сарматів до Революції гідності, професійно упаковані в один невеликий том. Але фокус уваги незвичний і новаторський — проблеми ґенези націй і держав, історія національних ідей, міждержавні та міжетнічні стосунки. Україна постала як фронтир між лісом, лісостепом і степом, між християнством та ісламом, між католицизмом та православ’ям, між Європою та Азією. Україна постала як фронтир між Московією, Польщею та Османською імперією. І це прикордоння, міжкордоння визначило її сутність, її силу та проблеми.

Прочитавши книгу, ви по-іншому подивитеся на історію виникнення Московії; дізнаєтеся, хто і навіщо розробив російську імперську ідею, хто придумав міф про Київ як «колиску братніх народів»; звідки взялися російськомовні українці та підкарпатські русини, і хто такі насправді малороси; хто і коли придумав поняття «Україна»; чому українські міста в Центрі, на Сході й Півдні завжди були російськомовні навіть без русифікації; чому, попри болючу історичну пам’ять, українські євреї завжди підтримують українську незалежність; чому Галичина має право називати себе «українським П’ємонтом»; коли і чому розійшлися історичні шляхи України й Білорусі; яка роль університетів у створенні модерних націй; хто і коли придумав «ДНР». Ви перегорнете трагічні сторінки Голодомору і Голокосту, козацьких повстань і польсько-українських війн аж до Волинських подій. А головне — дізнаєтеся, які помилки зробили попередні покоління українських державотворців часів Гетьманщини та УНР та як нам їх не повторити.

Середньовічна людина вважає, що все велике і справжнє мусить бути сталим і стабільним, тому вона вірить у незмінність народів і держав, мов та історичних традицій. Модерна людина знає, що все живе розвивається і постійно змінюється, а лише живе може бути великим і справжнім. Книга Сергія Плохія написана для модерної людини. Автор показує, як поступово виникали, еволюціонували та конкурували між собою різні моделі української самосвідомості та візії української державності.

Книга написана для англомовного читача, але викликала неймовірне зацікавлення в Україні, Росії, Польщі. Ця книга є обов’язковим читанням для кожного, хто хоче розібратися у складних проблемах сьогодення (бо ж воно проростає з історії), і вже точно для кожного, хто воліє називати себе українським націоналістом.

Сергій Плохій Брама Європи
Валерій Пекар
Після виходу у 2012 «Танґо смерті» Юрія Винничука вже нема питання, хто є найвидатнішим українським романістом. Залишалося чекати на наступний твір. Аж ось його було нещодавно презентовано на Форумі видавців. Будете поруч із книжковим магазином, не проминайте.

Література виникла колись як оповіді про великих людей у величних обставинах. ХХ сторіччя не залишило нікому шансу сховатися від великих подій, тож історія навіть маленької людини може стати величним епосом. Роман пропонує дві такі історії, пов’язані між собою раптовими зустрічами героїв та їхнім спільним оточенням. У смертельно небезпечних подіях Другої світової війни кожен із них намагається жити за своїми принципами або ж пристосовувати принципи до життя. Ламати обставини заради кохання чи припасовувати кохання до обставин. Міняти господарів, ідентичність, мову і професію. Залишатися собою, міняючи світ під себе або себе під світ. Дві дуже схожі і водночас дуже різні історії. Важко розповісти більше, не порушуючи інтриги щодо сюжету.

І ще цей роман, як і попередній — про міжвоєнний Львів, втрачений і незабутній, багатомовний і багатонаціональний, чепурний і примхливий, батярський й аристократичний. Повернення туди неможливе, але пам’ять про нього жива, поки є люди, що читають ці романи. Одне знаю точно: тепер стане більше туристів у ресторації готелю «Жорж»…


Юрій Винничук Цензор снів
Валерій Пекар
Тоталітарна держава зазвичай тримається на страху. Принаймні так було дотепер. У нинішній Росії страх також присутній, але основа системи — не він. Немає апарату насильства, схожого на сталінський, нацистський або північнокорейський. Ми вперше маємо справу з тоталітарною системою нового типу, основа якої — підміна і перевтілення, розмивання істини та перекручення, імітація та симуляція, затьмарення та забуття. Це стало можливим лише з появою всеохоплюючого телебачення, яке створює паралельну реальність, чи то пак реальності, які не можна відрізнити від справжньої. Нічого справжнього більше нема, натомість усе можливе. Це матриця, і насправді немає ніякої ложки.

Британський журналіст та продюсер Пітер Померанцев веде репортаж із серця матриці. Він пропрацював там досить багато, щоб зануритися у цей світ нафтових ділків та бандитів, шукачок багатого папіка та прокремлівських олігархів, перевертнів у погонах та засновників тоталітарних сект, православних байкерів, повій та політтехнологів. «Телебачення – єдина сила, яка може об’єднати і скріпити цю країну та керувати нею», — зазначає автор.

Крок за кроком розкривається сутність режиму, побудованого — ні, не на брехні. Брехні вже нема, як і правди. Навіть пропаганди вже немає. Існує просто декілька паралельних реальностей, квантовий світ, в якому людина часом почувається котом Шрьодингера — чи то жива, чи то мертва. Прозріння автора полягає в тому, що корені цього світу — у радянському «двомисленні», паралельному існуванні світу урочистих зборів і світу кухонного дисидентства. Банальне спостереження, що Росія є спадкоємцем Радянського Союзу, постає у новому світлі.

Окрім всього, ви знайдете у творі неабиякий літературний хист та трошки британського гумору, без якого неможливо залишитися собою. «Ця книга – пошук, як взагалі можна писати про реальність у ХХІ столітті», — сказав автор.

Неможливо зрозуміти сучасну Росію — а відтак і перемогти її — без книги Померанцева.

Пітер Померанцев Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії
Валерій Пекар
Для людини, яка особисто не знає ні Бориса Ложкіна, ні Володимира Федоріна, сам факт «відомий журналіст допоміг написати книгу главі адміністрації президента» викликає стійкі асоціації з традиційними мемуарами політиків, порожніми та пафосними, яких написані вже добрячі стоси. Однак, по-перше, Ложкіну рано писати мемуари. По-друге, хто знає хоча б одного з цих двох, той не має сумніву, що балаканини та пафосу не буде (нагадаю, попередня книга Федоріна — бесіди з Бендукідзе). Що ж це за жанр, і навіщо Ложкін цю книгу написав? Це заявка на політичну кар’єру чи злив інсайду? Розчарую: ні те, ні інше.

Я би класифікував цю книгу як спробу зрозуміти. Розуміння можливе лише в діалозі, а діалог будується з текстів. Оце й воно. За останні два роки перед очима Бориса Ложкіна пройшли Майдан, АТО, повномасштабна війна, дипломатичні ігри, перебіги внутішньополітичної боротьби, успішні й провальні спроби реформ, гіркота гострих поразок та ейфорія маленьких перемог. Він знає, мабуть, більше всіх аналітиків, разом узятих, але знання фактів не дає відповіді щодо суті процесів, і тому з'явився текст як спроба усвідомити. Принаймні так я побачив задум. Питань у тексті більше, ніж відповідей, але гарне питання іноді вартує більше.

Книга явно написана не політиком, а топ-менеджером. Часом цей стиль вражає холодною відстороненістю, і це дратуватиме читачів. Це відстороненість хірурга, що не має права на емоції і переживання через ціну помилки. Єдина емоція, яка проривається постійно, — це непереборне здивування, наскільки ефективність державного управління нижча, ніж у приватному секторі, і з цим майже неможливо владнати.

Розвернути корабель 45-мільйонної країни зі строкатим пострадянським населенням, патерналістські налаштованим і звиклим нікому не довіряти, із вщент розваленою державною машиною, під час війни та економічної кризи, неможливо, хоча дуже хочеться. Адепти #зради та адепти #перемоги будуть всі розчаровані. Реальне життя складніше схем. Прості рішення здаються ефективними лише на погляд з дивану, тому рішучість у кабінетах завжди нижча, ніж у Фейсбуці. Але спроба знайти відповіді чи хоча би правильно поставити питання — це безсумнівно перший необхідний крок до переможних стратегій. Десь так.

Борис Ложкін Четверта республіка
 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60 61..65