Сеть знакомств для любителей книг



Валерий Пекар
Entrepreneur. Pragmatic. Researcher. Lecturer. Reader. Thinker (from time to time).
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Taras Prokopyuk

 
Алексей Мась

 
Игорь Манн





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Elena Konovalova
Elena Konovalova
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk

друзей: 5 (смотреть)

Также в друзьях у:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk
 
stasparshin
stasparshin
 
Татьяна Верба
Татьяна Верба

Валерий Пекар

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (10)Философия, история (20)Бизнес (12)
Обучающие книги (3)

 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60 
Валерий Пекар
Похоже, автор стремился создать новый жанр, и ему это удалось: еще никто не брался за воссоздание жизни одного городка на протяжении десяти тысяч лет. Город, ныне носящий имя Солсбери, где люди живут с незапамятных времен, известен не только благодаря расположенному недалеко Стоунхенджу и прекрасному кафедральному собору. Многие важные события английской истории произошли тут. 19 глав книги проводят читателя через 19 крутых поворотов в судьбе города и его жителей: кельтское завоевание, потом римское, саксонское, за ним нормандское, Великая хартия вольностей, эпидемия чумы, Реформация, гражданская война, Наполеон, империя, две мировые войны…

Через тысячи лет протянуты ниточки истории нескольких местных семейств. Судьба возносит их на вершину и бросает вниз, богатство и титулы недолговечны. Каждое поколение вновь и вновь устремляется в поисках счастья или покоя, мести или спасения души, успеха или любви. Свидетельством всему этому сквозь тысячелетия остается сам город со своими окрестностями, постоянно меняющийся и всё тот же, что и множество поколений назад. Это только кажется, что время застыло в сонном городке, — оно рвет вперед со всей возможной скоростью, срывая крыши, шляпы и головы.

Эпоха за эпохой меняются не только технологии и отношения между людьми, верования и устройство общества — но и представления о прекрасном, о чести и долге, о семье и гендерных ролях, о молодости и старости, о справедливости, образовании и приличиях. В то же время неизменными остаются не только человеческие страсти, но и удивительные достижения человеческого духа, разума и рук. В общем, многое из того, что мы привыкли считать вечным, менялось каждые несколько сотен лет, и напротив, многое из того, что мы считаем приметой нашего времени, пришло из глубокой древности.

Рекомендуется читать всем, кто думает, что люди и их представления о мире за последние десять тысяч лет мало изменились. И вообще, это лучший роман для того, чтобы осознать одновременно бренность бытия и его несокрушимость.

Эдвард Резерфорд Сарум. Роман об Англии
Валерий Пекар
Історія потрібна для того, щоб зрозуміти, що з нами відбувається сьогодні, та дати нам можливість вплинути на наше завтра. Історія України у викладі відомого гарвардського вченого Сергія Плохія покликана відповісти на запитання про корені сьогоднішніх конфліктів навколо України та всередині неї. Це повноформатні 2500 років від скіфів і сарматів до Революції гідності, професійно упаковані в один невеликий том. Але фокус уваги незвичний і новаторський — проблеми ґенези націй і держав, історія національних ідей, міждержавні та міжетнічні стосунки. Україна постала як фронтир між лісом, лісостепом і степом, між християнством та ісламом, між католицизмом та православ’ям, між Європою та Азією. Україна постала як фронтир між Московією, Польщею та Османською імперією. І це прикордоння, міжкордоння визначило її сутність, її силу та проблеми.

Прочитавши книгу, ви по-іншому подивитеся на історію виникнення Московії; дізнаєтеся, хто і навіщо розробив російську імперську ідею, хто придумав міф про Київ як «колиску братніх народів»; звідки взялися російськомовні українці та підкарпатські русини, і хто такі насправді малороси; хто і коли придумав поняття «Україна»; чому українські міста в Центрі, на Сході й Півдні завжди були російськомовні навіть без русифікації; чому, попри болючу історичну пам’ять, українські євреї завжди підтримують українську незалежність; чому Галичина має право називати себе «українським П’ємонтом»; коли і чому розійшлися історичні шляхи України й Білорусі; яка роль університетів у створенні модерних націй; хто і коли придумав «ДНР». Ви перегорнете трагічні сторінки Голодомору і Голокосту, козацьких повстань і польсько-українських війн аж до Волинських подій. А головне — дізнаєтеся, які помилки зробили попередні покоління українських державотворців часів Гетьманщини та УНР та як нам їх не повторити.

Середньовічна людина вважає, що все велике і справжнє мусить бути сталим і стабільним, тому вона вірить у незмінність народів і держав, мов та історичних традицій. Модерна людина знає, що все живе розвивається і постійно змінюється, а лише живе може бути великим і справжнім. Книга Сергія Плохія написана для модерної людини. Автор показує, як поступово виникали, еволюціонували та конкурували між собою різні моделі української самосвідомості та візії української державності.

Книга написана для англомовного читача, але викликала неймовірне зацікавлення в Україні, Росії, Польщі. Ця книга є обов’язковим читанням для кожного, хто хоче розібратися у складних проблемах сьогодення (бо ж воно проростає з історії), і вже точно для кожного, хто воліє називати себе українським націоналістом.

Сергій Плохій Брама Європи
Валерий Пекар
Після виходу у 2012 «Танґо смерті» Юрія Винничука вже нема питання, хто є найвидатнішим українським романістом. Залишалося чекати на наступний твір. Аж ось його було нещодавно презентовано на Форумі видавців. Будете поруч із книжковим магазином, не проминайте.

Література виникла колись як оповіді про великих людей у величних обставинах. ХХ сторіччя не залишило нікому шансу сховатися від великих подій, тож історія навіть маленької людини може стати величним епосом. Роман пропонує дві такі історії, пов’язані між собою раптовими зустрічами героїв та їхнім спільним оточенням. У смертельно небезпечних подіях Другої світової війни кожен із них намагається жити за своїми принципами або ж пристосовувати принципи до життя. Ламати обставини заради кохання чи припасовувати кохання до обставин. Міняти господарів, ідентичність, мову і професію. Залишатися собою, міняючи світ під себе або себе під світ. Дві дуже схожі і водночас дуже різні історії. Важко розповісти більше, не порушуючи інтриги щодо сюжету.

І ще цей роман, як і попередній — про міжвоєнний Львів, втрачений і незабутній, багатомовний і багатонаціональний, чепурний і примхливий, батярський й аристократичний. Повернення туди неможливе, але пам’ять про нього жива, поки є люди, що читають ці романи. Одне знаю точно: тепер стане більше туристів у ресторації готелю «Жорж»…


Юрій Винничук Цензор снів
Валерий Пекар
Тоталітарна держава зазвичай тримається на страху. Принаймні так було дотепер. У нинішній Росії страх також присутній, але основа системи — не він. Немає апарату насильства, схожого на сталінський, нацистський або північнокорейський. Ми вперше маємо справу з тоталітарною системою нового типу, основа якої — підміна і перевтілення, розмивання істини та перекручення, імітація та симуляція, затьмарення та забуття. Це стало можливим лише з появою всеохоплюючого телебачення, яке створює паралельну реальність, чи то пак реальності, які не можна відрізнити від справжньої. Нічого справжнього більше нема, натомість усе можливе. Це матриця, і насправді немає ніякої ложки.

Британський журналіст та продюсер Пітер Померанцев веде репортаж із серця матриці. Він пропрацював там досить багато, щоб зануритися у цей світ нафтових ділків та бандитів, шукачок багатого папіка та прокремлівських олігархів, перевертнів у погонах та засновників тоталітарних сект, православних байкерів, повій та політтехнологів. «Телебачення – єдина сила, яка може об’єднати і скріпити цю країну та керувати нею», — зазначає автор.

Крок за кроком розкривається сутність режиму, побудованого — ні, не на брехні. Брехні вже нема, як і правди. Навіть пропаганди вже немає. Існує просто декілька паралельних реальностей, квантовий світ, в якому людина часом почувається котом Шрьодингера — чи то жива, чи то мертва. Прозріння автора полягає в тому, що корені цього світу — у радянському «двомисленні», паралельному існуванні світу урочистих зборів і світу кухонного дисидентства. Банальне спостереження, що Росія є спадкоємцем Радянського Союзу, постає у новому світлі.

Окрім всього, ви знайдете у творі неабиякий літературний хист та трошки британського гумору, без якого неможливо залишитися собою. «Ця книга – пошук, як взагалі можна писати про реальність у ХХІ столітті», — сказав автор.

Неможливо зрозуміти сучасну Росію — а відтак і перемогти її — без книги Померанцева.

Пітер Померанцев Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії
Валерий Пекар
Для людини, яка особисто не знає ні Бориса Ложкіна, ні Володимира Федоріна, сам факт «відомий журналіст допоміг написати книгу главі адміністрації президента» викликає стійкі асоціації з традиційними мемуарами політиків, порожніми та пафосними, яких написані вже добрячі стоси. Однак, по-перше, Ложкіну рано писати мемуари. По-друге, хто знає хоча б одного з цих двох, той не має сумніву, що балаканини та пафосу не буде (нагадаю, попередня книга Федоріна — бесіди з Бендукідзе). Що ж це за жанр, і навіщо Ложкін цю книгу написав? Це заявка на політичну кар’єру чи злив інсайду? Розчарую: ні те, ні інше.

Я би класифікував цю книгу як спробу зрозуміти. Розуміння можливе лише в діалозі, а діалог будується з текстів. Оце й воно. За останні два роки перед очима Бориса Ложкіна пройшли Майдан, АТО, повномасштабна війна, дипломатичні ігри, перебіги внутішньополітичної боротьби, успішні й провальні спроби реформ, гіркота гострих поразок та ейфорія маленьких перемог. Він знає, мабуть, більше всіх аналітиків, разом узятих, але знання фактів не дає відповіді щодо суті процесів, і тому з'явився текст як спроба усвідомити. Принаймні так я побачив задум. Питань у тексті більше, ніж відповідей, але гарне питання іноді вартує більше.

Книга явно написана не політиком, а топ-менеджером. Часом цей стиль вражає холодною відстороненістю, і це дратуватиме читачів. Це відстороненість хірурга, що не має права на емоції і переживання через ціну помилки. Єдина емоція, яка проривається постійно, — це непереборне здивування, наскільки ефективність державного управління нижча, ніж у приватному секторі, і з цим майже неможливо владнати.

Розвернути корабель 45-мільйонної країни зі строкатим пострадянським населенням, патерналістські налаштованим і звиклим нікому не довіряти, із вщент розваленою державною машиною, під час війни та економічної кризи, неможливо, хоча дуже хочеться. Адепти #зради та адепти #перемоги будуть всі розчаровані. Реальне життя складніше схем. Прості рішення здаються ефективними лише на погляд з дивану, тому рішучість у кабінетах завжди нижча, ніж у Фейсбуці. Але спроба знайти відповіді чи хоча би правильно поставити питання — це безсумнівно перший необхідний крок до переможних стратегій. Десь так.

Борис Ложкін Четверта республіка
Валерий Пекар
Уявіть собі, що вам випадково пощастило опинитися в одній кімнаті із двома старими джентльменами — професорами, письменниками, ерудитами, бібліофілами, знавцями літератури, поціновувачами і збирачами старих книжок, але водночас знавцями і прихильниками новітніх технологій. І ви маєте змогу послухати їхню розмову, насичену гумором, алюзіями до класики і сучасності та влучними зауваженнями про все на світі. Якщо вам то байдуже, ця книжка не для вас. Але якщо ви такий самий любитель книжок, літератури та історії, то ви будете, тамуючи подих, слідкувати за бесідою з її часом плавною течією, часом раптовими поворотами, насолоджуючись самим фактом присутності при зустрічі метрів і ледве не фізично побоюючись зіпсувати її плин своїм невчасним кахиканням із куточку.

Ця книга є зразком саме такого жанру. Два ґранди, Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр, італієць та француз, міркують про долю книги, тексту та літератури, а Жан-Філіп де Тоннак м’яко спрямовує цю розмову та ретельно все записує, аби донести нам із вами.

Обов’язково налийте собі легкого червоного вина або філіжанку кави, бо інакше зіпсуєте читання. Вимкніть телефон і сховайте годинник. Інакше ви не відчуєте Вічність, заховану між сторінками книг.

Важко уявити, що це видання набуде популярності у країні бідності, війни та економічного спаду, засилля шансону і телебачення. Водночас важко уявити, що воно не знайде свого читача, так само закоханого у книги. Тому хочеться проспівати хвалу редакторам, перекладачам і видавцям, що зважилися на це.

Не сподівайтеся позбутися книжок Еко Умберто, Кар’єр Жан-Клод
Валерий Пекар
Это не бульварное чтиво, как можно было бы подумать, исходя из названия. Это остросюжетный исторический триллер про октябрьский переворот 1917 года. Традиционная историография написана по заказу тех, кто расстрелял остальных участников событий. Всё было не так — признайтесь, вы всегда это предполагали. А как именно? Автор пытается восстановить картинку, предлагая свою версию событий: от начала до конца все действия были спланированы германским генштабом, стремившимся вывести Россию из войны, чтобы закрыть второй фронт.

Как ни удивительно (впрочем, в те времена не удивительно), на острие событий оказываются два еврея. Адольф Иоффе, автор замысла и руководитель октябрьского переворота, фактический глава Петроградского совета. Пинхас Рутенберг, член Высшего совета, в руки которого Временное правительство вложило чрезвычайные полномочия для защиты демократии в России. Столкновение двух железных воль и незаурядных умов определяет ход всех событий.

Однако главный герой повествования — украинец. Михаил Терещенко, из того самого рода. Миллионер, министр, дипломат, денди, яхтсмент, игрок, меломан и полиглот. Олигарх, короче. Именно он становится на пути Ленина — и терпит поражение. Вместе с ним поражение терпит вся демократическая Россия, а также вся история ХХ века.

Книга читается за пару часов и звучит очень актуально: ведь мы тоже живем во времена революции, которая выплескивает наверх людей чести и подонков, тихих властолюбцев и пустозвонов-ораторов, полевых командиров и кабинетных философов. Она написана в прекрасном жанре киносценария и просится на экран, вот только снять его в ближайшее время, видимо, не придется: действие происходит в Петрограде, а там нынче такие темы не популярны.

Ефим Гальперин Бешенство подонка
Валерий Пекар
Нассим Талеб стал известен всему миру после своего «Черного лебедя». Написанная три года спустя книга «О секретах устойчивости» — это не дополнение, а скорее послесловие. Послесловие прежде всего философское. Автор не полемизирует с теми, кто не принял его идеи, и не пытается изыскать более сильные аргументы, а скорее стремится найти глубинное обоснование своей правоты. Книга будет полезна всем, кто хочет разобраться, как же на самом деле устроен мир. А мир устроен так, что есть вещи вычисляемые, а есть принципиально не вычисляемые, и вовсе не потому, что у нас мало информации или наши компьютеры недостаточно мощны.

И вот что я подумал. Выходит так, что экономическая наука нуждается в полной перезагрузке. Заканчивается эпоха, когда экономика строилась по модели [классической] физики. Всё больше авторов пишут о том, что к экономике не применимы уравнения матфизики, ее нужно рассматривать методами наук о жизни — биологии, медицины. Большие отклонения и «толстые хвосты» статистики, нелинейные эффекты и негауссовы распределения, зависимость от траектории, квантовый эффект наблюдателя — всё это уже нельзя больше игнорировать. Изучение и осознание опыта оказывается намного более полезным, чем разработка математических моделей, которым можно доверять с большими оговорками.

При этом, похоже, нас вскорости ждет прорыв в понимании экономики. Как только откажемся от рикардианско-марксистского механицизма, мы обнаружим: накоплено столь большое количество эмпирических данных, что можно заняться лечением больных, тренировкой слабых и долголетием сильных экономических механизмов. Примерно такой прорыв состоялся несколько веков назад в медицине.

И тогда окажется, что case studies намного лучше описывают судьбу [знакомых нам по Черному Лебедю] рождественских индюшек, чем кривая калорийности их ежедневного питания.

На закуску читатель обнаружит в книге великолепный сборник ядовитых афоризмов Нассима Талеба под названием «Прокрустово ложе».

Нассим Николас Талеб О секретах устойчивости. Прокрустово ложе
Валерий Пекар
…Он родился в семье премьер-министра космической империи. Он родился с врожденными травмами, неизбежно делающими его изгоем в жестком военизированном обществе, чем-то напоминающем самурайское. Он обладает невероятной энергией и самомнением, которых хватило бы на троих. У него запредельные амбиции и никаких шансов их реализовать. Уже этого достаточно для того, чтобы от книги было невозможно оторваться.

После всего вышеизложенного читатель вправе подумать, что речь идет о легком чтении, в жанре космической оперы, без мысли и сути. И это будет ошибочное суждение. И вот почему.

Во-первых, эти романы представляют собой один из лучших учебников по стратегии. А еще это книги об этике — об искусстве решать сложнейшие моральные дилеммы, опираясь на несколько простых железных принципов. А еще это книги о лидерстве, о самой лучшей его разновидности, о росте и становлении лидера, за которым идут люди. И конечно, это песнь Службе, в самом высоком смысле службы государству и народу, который был нами давно утерян и нынче снова найден.

Великая литература — это о великих людях в великих обстоятельствах. Мастерство автора в том, что великие люди оказываются невероятно живыми и близкими. Неважно, что они живут непонятно когда на непонятно какой планете, потерпевшей военную катастрофу, победившей, выжившей и вновь становящейся на ноги. Потому что уроки стратегии, этики и лидерства не ограничены никаким пространством и временем.

Лоис Макмастер Буджолд Барраярский цикл (серия романов)
Валерий Пекар
Ті, хто регулярно читає Ярослава Грицака, з цією маленькою книжкою отримали новий подарунок: замість шукати його тексти в Інтернеті, знайдете їх зібрані під обкладинкою. Значною мірою це продовження попередньої книги «Життя, смерть та інші неприємності». Серед есеїв 2010-2014 років ви прочитаєте нариси про шляхи модернізації України та інших країн, пам’ятні записи про Beatles та Івана Франка, Дмитра Фурмана та Тоні Джадта, роздуми про демократію та корупцію, революцію та війну. Цікаво бачити, як історик, робота якого начебто пов’язана з минулим, передбачав майбутнє. І то не дивно: кинувши погляд назад по стрілі часу, починаєш трохи розуміти, що буде далі. Але так само розумієш, що майбутнє не визначене наперед, бо його творять люди. Кому треба ще передбачень, читайте уважно між рядків, там усе написано.

Ярослав Грицак Куди рухається світ
 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..60