Сеть знакомств для любителей книг

Рецензия
Валерій Пекар
Василь Шкляр Залишенець Чорний Ворон
«Бій відлунав. Жовто-сині знамена
Затріпотіли на станції знов…»
Думаю, кожен з дитинства пам’ятає ці рядки. Сьогодні, у непростий час пошуку справжньої української ідентичності, ми знов і знов повертаємось у часи громадянської війни, аби знайти там відповіді на питання сьогодення. Чи, може, це передчуття наступної громадянської війни?

Роман «Чорний Ворон» присвячено найменш відомим і найтрагічнішим сторінкам історії тієї війни — останнім рокам боротьби останніх загонів української армії на початку 1920-х. Вже не десятки тисяч, а лише сотні і навіть десятки шабель. Вже виключно партизанська стратегія і переховування на базах в непролазних хащах. Вже ніколи загони не ставатимуть більшими — а лише меншими, меншими, меншими після кожного бою та після кожної більшовицької агітки.

Де та межа, за якою подальший спротив є безглуздим і означає лише вірну смерть та невідворотну смертельну небезпеку для тих, кого ти взявся захищати, — старих, дітей, жінок? Як жити, кому вірити в умовах, коли зрадником може виявитися кожен твій товариш по зброї чи кожен селянин, що колись допомагав тобі роками, наражаючи себе на смерть? Що робити далі, коли вже нема жодних надій, жодних сподівань?

Роман чітко висвітлює основні проблеми повстанського руху: слабкість центрального керівництва та його відірваність від польових командирів, нездатність об’єднатися і взаємну недовіру, відсутність стратегії. Незважаючи на цінності та ідентичність, часом саме випадок визначає, на чийому боці воювати у громадянській війні, — і хтось вірний своєму вибору навіть у безнадійних ситуаціях, а хтось легко перекидається до супротивника. З іншого боку, зроблений колись вибір тяжіє над долею, а честь не дозволяє змінити його.

Епічний стиль роману має й свої недоліки. Козаки постають всі як один статні, охайні й світлолиці, а москалі — невеличкі на зріст, карячконогі та потворні. Добре показано, як єврейські громади ненавиділи петлюрівців (хоч до махновців ставилися прихильно), — але з якого дива це сталося, про те ані слова.

Але ось головне. Громадянська війна постає в романі як війна між українцями та жидо-москалями, до яких приєдналися нещирі запроданці. Але ж, м’яко кажучи, цим суть тієї шаленої війни не вичерпується. Неупереджений погляд побачив би, окрім іноземної навали, і класові суперечності (пам’ятаємо, в школі нам, навпаки, намагалися все пояснити виключно ними), й ідеологічні розбіжності шириною у прірву, й геополітичні інтереси великих держав, і складову звичайного бандитизму.

Роман є літературним шедевром: його пречудова мова і закручений сюжет тримають читача в напруженні від першої до останньої сторінки. Але головної задачі літератури — дати відповіді на найболючіші запитання сьогодення — він не вирішує. Натомість, певною мірою, він стверджує неможливість знайти ці відповіді. В підсумку це означає, що Чорний Ворон віщує сьогодні народові ту саму долю, яку він колись обрав собі: відчайдушний спротив аж до смерті, без надії та сподівань.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 27, на книгу 26  =  общий рейтинг: 53

Комментарии к рецензии:
 1..2 
Сергей Жигинас

  "Чорний Ворон віщує сьогодні народові ту саму долю" - мабуть, книга впливає на кожного читача окремо, не на "народ".
Вибір Чорного Ворона - його свідомий вибір, тому він особисто - переміг (не здався, не одступився), ще й до того - може і залишився живим (катарсис). Персонаж дуже живий, привабливий, викликає бажання бути схожим на нього - тому вважаю роман джерелом енергії та завзятості до дії, робити справу тому, що не можеш її не робити, ніж розраховуючи тільки на ймовірний результат.
 2013-02-28 20:11:45

Алексей Мась

  Сереж, это годится на отдельную рецензию.
Напишешь?
 2013-03-01 09:43:47

 1..2