Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Конкурс Goethe-Institut
Беньямін Лєберт Крейзі
Крейзанутість та самотність Беньяміна Лєберта

Яка література стає культовою серед тінейджерів, тобто, якщо іти за логікою англійської мови, людей віком від тринадцяти до дев’ятнадцяти? Дуже часто такими стають твори, що
розповідають про звичні і знайомі для молодих людей проблеми, конфлікти і переживання, просто формулюють їх більш майстерно, аніж підлітки могли б зробити це самі. Світове літературознавство дало чимало визначень для так
званого молодіжного роману. Це і класичне німецьке поняття Bildungsroman, що простежує формування характеру головного героя у складній взаємодії з зовнішнім світом та приблизно відповідає англійському coming-of-age novel, і дотичний
жанр Entwicklungsroman, який, на відміну від попередніх жанрів, не доводить розвиток героя до закономірного фіналу – дорослішання. Є ще problem novel, де описується конфронтація підлітка з певною соціальною проблемою. І, певне, перелік цим не вичерпано. Окрім деяких поверхових ознак, часто притаманних цим жанрам, на зразок неформального (часом і нецензурного) сленгу, існує ряд більш тонких літературних прийомів, завдяки яким твори і завойовують довіру молодих
читачів: це розповідь від першої особи, тобто від імені героя-підлітка, а відтак – суб’єктивність суджень та характеристик, з якою нерідко майстерно переплітається імітація літературної недосвідченості.
Розглядаючи твір Беньяміна Лєберта «Крейзі», що розповідає про епізод з життя підлітка-інваліда, таким чином включаючи елементи problem novel та Entwicklungsroman (але аж ніяк не Bildungsroman – дорослішання тут ще нема, адже автору було 16 років на момент написання твору), обов’язково потрібно брати до уваги те, що, на відміну від багатьох молодіжних романів, ретельно продуманих дорослими письменниками, цей є
автобіографією – і першим твором автора. Це відразу натякає на імовірні сильні та слабкі сторони твору. З одного боку, це додаткова легітимність, чесність, щирість. З іншого – нездатність дистанціюватися від свого власного досвіду. До
того ж, будь-яка літературна недовершеність буде тут радше не художнім прийомом, а, власне, незрілістю письма.
Втім, враховуючи нинішню популярність «суб’єктивного журналізму», блогів та інших нових засобів медіа, можна припустити, що саме таке написання, хай недосконале, але щире, буде користуватися популярністю. Крім того, стиль роману-бестселера не викликає зауважень. Лєберт уміє достовірно описати свої почуття, а ситуації та характери
у романі виглядають цілком переконливо. І коли Беньямін говорить речі, якими можна було б знехтувати як типовими проявами підліткового максималізму, цілком доросла впевненість і довершеність його мови змушують їм вірити. То в чому ж проявляється незрілість автора і чи є вона, власне, недоліком? Перед тим, як відповідати на це питання, ознайомимось із твором поближче.
Беньямін, він же Бенні – інвалід: його ліва рука і нога не функціонують, однак приносять йому біль. Змінивши багато шкіл через погану успішність (у першу чергу з математики), він опиняється у школі-інтернаті Нойзеєлєн. Беньямін не любить розповідати усім навколо про своє каліцтво. Його напружують вимушені пояснення батьків на цю тему, і сам він їх робить неохоче. Тож натяк на те, що у шкільних невдач автора можуть бути тілесні причини, зустрічається лише один раз: «Я дивлюся на своє креслення на дошці. Воно виглядає жахливо. Як витвір руки п’ятикласника. Мені соромно. На жаль, краще я не вмію. Фізіотерапевт, до якої я ходжу, каже, що причина у моєму каліцтві. Мені бракує чогось логічного чи що. Бо справа не лише у фізіології. Тому у мене з математики “шість”. Але то не може бути так просто. Я так думаю, що кожна людина має бути в стані опанувати математику…»
Тож від Лєберта неявно дістається і німецькій освіті загалом, і не лише злощасному уроку математики, але і, наприклад, викладанню літератури, з його жорсткими канонами того, яким повинен бути хороший твір. Так, Беньямін в захваті від роману Стівена Кінга «Misery», у той час як
твори шкільної програми йому нецікаві і незрозумілі, однак це нікого не обходить. Іронія полягає в тому, що Лєберту довелося побачити, як саме «Крейзі» задають школярам для аналізу на екзамені з німецької мови – можна вважати, що
система освіти прийняла і врахувала його критику.
Сім’я – це тема, яка мучить Бенні не менше, аніж його хвора нога. Власне, хлопець стає жертвою сімейних проблем – саме через те, що батьки постійно сваряться і все йде до
розлучення, його і відправляють до інтернату. Однак необхідність приїжджати додому кожні вихідні, очевидно, все лише ускладнює. Бенні боляче бачити сльози матері, однак разом з тим, відчайдушно не хочеться повертатися до інтернату щонеділі. Батько ж, замість того, щоб сказати синові якісь слова підтримки, дарує йому диск Rolling Stones, які, мовляв, «додадуть волі до життя», або ж
пише листи наступного змісту: «Любий Бенні, я знаю, що тобі нелегко. І я знаю, що багато в чому ти можеш розраховувати тільки на себе. Але пам’ятай, це для тебе найкраще і будь мужнім!» Ні одного, ні іншого, вочевидь, не вистачає для
того, щоб полегшити біль від того, що батько йде від матері до молодшої жінки.
Тим важливішою для Беньяміна стає інтернатська компанія, з якою він наважується на найрізноманітніші витівки. Вони пробираються вночі до дівчачого крила інтернату, потай розпивають алкоголь, зрештою усі разом тікають з інтернату до Мюнхена.
Бенні змінив багато шкіл, і у більшості, на що натякається в тексті, потерпав від своєї інвалідності, був аутсайдером. Попри всі свої недоліки, інтернат – перше місце, де він знайшов справжніх друзів, компанію, до якої би повноцінно
належав. Саме тому йому так важливо написати про це, достовірно описати саме цей, незабутній, період його життя. Беззаперечний лідер групи – Янош. Це він вводить у вжиток слово «крейзанутий» на позначення чогось неймовірного і
крутого, організує вилазки і втечі, говорить більше і впевненіше за всіх і тримає компанію в тонусі. Янош ділить кімнату та дружить з Бенні, і Бенні захоплюється ним. Це не означає абсолютного підпорядкування; так, скажімо, Беньямін
далеко не завжди погоджується з його безапеляційними філософськими сентенціями.
Одного разу Янош починає просторікувати про літературу: «Література – це коли ти читаєш книжку і готовий підписатися під кожним реченням, бо воно правдиве… Якщо ти, читаючи кожний абзац, маєш відчуття, що діяв і думав би точно так
само, як герой роману. Тоді це література.» На це Бенні має що заперечити:
«Звідки ти знаєш?» – питаю я… «…Скільки книжок ти взагалі
прочитав?»
«Можливо, дві», – відповідає Янош.
«Можливо, дві? І ти мені розказуєш про літературу?»
Однак річ не у змісті сентенцій, а радше у тоні, в якому вони виголошені – тоні, сповненому оптимізму, ентузіазму, впевненості. Незважаючи на часті в’їдливі жарти, Янош
підтримує їх усіх, і зокрема Бенні. «Янош – це скеля. Це знають усі. Навіть грубий Фелікс це знає… Поки Янош тут, я не боюся. Це при тому, що він не є великий. Чи сильний. Він просто Янош. І цього досить.» Є в компанії і повна протилежність Яношу: це Трой, котрий ніколи не говорить. Загалом, описуючи інших хлопців, автор постійно повторює найбільш визначальні риси поруч з їхніми іменами: грубий
Фелікс, Флоріан, котрого всі називають дівчинкою… Це теж цілком правдоподібно відтворює підліткове максималістично-схематичне сприйняття інших, часто спільне для групи, що не визнає багатьох відтінків особистості. Їх здатність розуміти
один одного обмежена здатністю розуміти себе самих.

Отже, чого додає автору ота не-відчуженість від предмету оповіді, якої немає у, скажімо, Селінджера, що написав свій класичний молодіжний роман «Ловець у житі», коли мав більше
тридцяти років? Напевне, саме завдяки їй Лєберт і зумів так достовірно відтворити захват, втілений у винесеному в назву роману запозиченому з англійської слівці: крейзі, крейзанутий, божевільний. Такі палкі, перебільшені почуття можливі лише у певному віці – віці безапеляційності, коли про все, що не подобається, можна сказати «відстій», а про все, що подобається – що це божевільно. І Беньямін таки уміє змусити навіть старшого за цей вік читача разом з ним пережити ці емоції. Інша перевага безпосередньої залученості до сюжету тексту – це легітимність, не-вигаданість почуттів. «І нехай хтось заїкнеться, що юність то легка річ. Це кажуть люди, які її вже подолали», - говорить нам Лєберт, і ми віримо йому, як старанному репортерові з місця подій.
З іншого боку, Лєберт, який вже вміє доступно і пронизливо описувати свої спостереження і почуття, не здатний свідомо конструювати текст, аби той залишав цілісне, усвідомлене
автором враження. Можливо, він ще не знає, що саме хоче сказати. Для порівняння звернемося до вже згадуваного роману Селінджера «Ловець у житі». Тут уже в назві відбивається символічний зміст усього твору: герой прагне рятувати дітей,
що граються над прірвою, що метафорично означає бажання утримувати їх від небезпек і марнот молодості. Назва ж роману Лєберта не є метафорою. Він усім єством відчуває ту «крейзанутість» себе і своїх друзів, що служить йому
химерною підтримкою на тлі занепаду надійного «тилу» – сім’ї та нерозуміння з боку соціуму. Однак зробити з цього відчуття переконливий месидж для читачів будь-якого віку йому допоможе час і досвід письма.
Та хвиля зацікавлення, що її здійняв «Крейзі» у Німеччині, має подвійну причину: молодь пізнає у героях себе і свої проблеми, дорослі починають краще розуміти своїх часто досить відсторонених від них дітей. Книжковий ринок України не надто переймається проблемами підлітків, тож за достатнього рекламування роман, незважаючи на специфіку німецького контексту, мав би свою аудиторію і у нас. Тим більш корисною була би популяризація цього твору тут через те, що проблеми інвалідів у нашому суспільстві не є пріоритетними ані в державній політиці, ані в публічному
дискурсі. Адже, крім інших чеснот, роман містить важливе нагадування про те, що «інваліди теж люди. Хоч трохи своєрідні»…

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 11, на книгу 22  =  общий рейтинг: 33

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0