Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Конкурс Goethe-Institut
Гаєр Манфред Світ Канта
Перед нами ще одна біографія Імануїла Канта[2].
Кенігсберзького бібліотекаря, а згодом – філософа зі світовим ім’ям. І взявся за неї Манфред Гаєр. Для нього це не перший життєпис (до цього він вже був автором монографій «Карл Поппер» та «Мартін Гайдеггер»), але, безумовно,
особливий. У своїй передмові до книги, що датована 17 червням 2003 року Гаєр дає це зрозуміти. Та, власне, і Кант не вперше став об’єктом дослідження Манфреда Гаєра. Вперше до цього сюжету він звернувся, написавши книгу для дітей «Що
такого міг Кант, чого не можу я ?»[3].
«Торкання» тексту вимагає його глибоко етичного оціночного «сканування». Саме з огляду на те, що призначенням рецензента є допомога авторові та читачеві знайти найадекватніше взаємопорозуміння, або/й показати те, чого, власне, для цього взаєморозуміння не вистачило, ми спробуємо
з’ясувати, що саме в тексті цієї книги виступає подразником нашої читацької рецепторної здатності.
Генріх Гейне свого часу залишив з цього приводу досить показові розмірковування: «Описувати історію життя Канта важко, бо не було у нього ні життя, ні історії».[4]
Звичайно, що писати біографію такої людини досить складно, зважаючи на саму постать професора Канта. Він дійсно не відзначався епатажністю вчинків, нестримністю характеру та хвилями емоційних сплесків з приводу будь-яких питань. А люди подібної категорії великої кількості біографів за час свого життя не зацікавлюють. Інтерес, зрештою, прокидається. Через якийсь час, коли приходить усвідомлення історичної значущості та епохального впливу мислителя. Із Кантом було трохи інакше. Його слава поширилася ще за життя, а перші біографії з’явилися відразу після смерті. Проте це радше були біографії кантових творів, історії їх написання та стрункування фактів життя мислителя через проекцію його наукового становлення. Як вже зазначалося, це було справедливо, бо писати глобальні біографічні описи просто не було з чого.
Про життя Канта до його шістдесятирічного віку відомо вкрай мало, а стриманість та скромність кантівського життя не давала іншого бібліографічного матеріалу.
Отфрід Гьоффе справедливо зазначав з цього приводу, що у Канта й не було ніякої іншої біографії окрім історії його філософування.[5]
Вже невдовзі після смерті філософа (1804 рік) побачили світ великі біографії від Л.Е.Боровські[6], Р.Б.Яхмана[7] та
Е.А.К.Васянскі[8]. Після них бібліотечка кантівських біографій[9] поповнилася описами Куно Фішера (1860), Карла Форлендера (1911/1924), Арсенія Гулиги (1977), Вольфганга Рітцеля (1985) та Манфреда Кюйна (2001).[10] Манфред Гаєр використовує ці біографії у якості цінного емпіричного матеріалу. Та по-іншому бути й не могло.
Манфред Гаєр не полишив настанову проектувати життя Канта через його філософію. Думаю, це сподобалося б і самому Канту, адже це ще додатковий раз підкреслює його співвіднесеність з античним ідеалом філософа, який живе за схемами, прописаними ним самим у його філософії. І треба
відзначити, що не будучи професійним істориком філософії, Гаєр (передусім знаний як мовознавець та літературознавець) дуже непогано впорався із цим завданням. Він розгортає перед нами палітру кантівських рефлексій, показуючи, як кожна думка та кожний маленький, навіть не дуже значний та відомий твір, впливає на його життя, формує, будує та створює кантівську особистість.
Цю біографію навряд чи можна назвати позаконтекстуальною. Автор намагається показати нам реального Канта, вдало
розставляючи акценти особливостей епохи, в якій жив Кант, звертаючи увагу на стандарти тогочасного наукового знання, суспільно-політичну ситуацію та знайомлячи нас із сучасниками й друзями великого філософа.
Діахронічні структури завжди виявляються більш об’єктивними та правдивими. Сам Кант вважав, що будь-яка хронологія завжди мусить керуватися історією[11].
Будь-яка історія (у нашому випадку – життя Канта) має початкову фазу, якісь кульмінаційні пункти, кризи та перипетії, а дійові особи чітко усвідомлюють перспективу її неминучого завершення. Створити таку правильну структуру
Манфреду Гаєру вдалося. Причому, не лише правильну у відношенні до сплетіння причинно-наслідкових моментів кантівської біографії та віх його філософування.
Одним з інших завдань було й показати як життя великого просвітника вплинуло на нас. Гаєрівська інтенція, дуже
подібна до думки Гете про вплив Канта навіть на тих, хто ніколи його не читав.
У тексті досить часто проводяться паралелі: Мішель Фуко (с. 149, 179, 180, 272, 279), Жак Дерида (с. 243), Жан-Франсуа Ліотар (с. 239, 279), Людвіг Вітгенштайн (с. 98, 116, 240-241) стають активними учасниками діалогу з приводу тих чи інших кантівських ідей, що дозволяє подивитися на думки і особистість самого Канта зваженим оціночним поглядом.
Тут розкрито складну природу філософії: вона завжди постає у якості діалогу. «Світ Канта» змальовує ряд конфліктів, що
виникали у філософському середовищі різних століть через кантівські інтенції. У цьому ключі Гаєр згадує як підхопив
кантівський мотив межі та морального самопізнання Сьорен Кіркегард (с. 239). Проаналізовано діалог через століття Канта та Ліотара (с. 279). У складних філософських дескрипціях показано, наскільки тонко зміг відчути глибинну
кантівську думку Людвіг Вітгенштайн, філософія якого стала осмисленим парафразом Канта. Тут же наводиться гостра філософська суперечка Морітца Шліка та вже згадуваного Вітгенштайна з приводу висміювання Шліком кантівського
«стрибка у нікуди» (с. 240-241).
Гаєр майстерно аналізує і тих наших сучасників, які, полемізуючи або погоджуючись із Кантом, прямо не згадують його. Серед таких він називає Жака Дериду, який слідував кантівській диференціації опису фактично існуючої дружби та етичної ідеї дружби. Не менш потрібними для розуміння впливу кантівської філософії виступають і пасажі, присвячені Мішелю
Фуко. У випадку з Фуко автор біографії послуговується діалогічною формою виразу реакції французького інтелектуала на доробок Канта. Це і порівняння поглядів на критичний метод (с. 149), відповідей на питання чим, власне, є Просвітництво (с. 179-180, 272), реакції Фуко на праці Канта політичного характеру (с. 279).
Не менша увага приділена Манфредом Гаєром і нефілософським студіям Канта. Піддаючи аналізу також всі кантівські твори,
присвячені вирішенню природничих питань, він (Манфред Гаєр – С.М.) не полишає співставлення їх з вже сучасними досягненнями науки і техніки. Показовими у цьому відношенні є згадки про фрактальну геометрію (с. 68), теорію хаосу та космічний телескоп Hubble (с.73).
Ці прийоми «затушування» історичної відстані між тим Кантом відразу дають змогу говорити про Канта цього, який залишається для нас своєрідним символічним знаком у розвитку європейського стилю думки.
Щодо фактів кантівського життя, то Гаєр говорить про нього майже все те, що й інші біографи, малюючи перед нами вже звичний образ дивакуватого професора, який заробляв на життя грою в більярд, ніколи не був одружений, але прихильно ставився до жіночого оточення, любив гарне товариство, і при цьому, проживаючи в одному місті, двадцять п’ять років не
спілкувався з рідною сестрою.
Обрання стратегії змалювання ідеального образу – благородна стратегія будь-якого біографа. Найперше я веду мову про не звернення уваги біографом на такі моменти кантівського життя, як родинне життя, виявлення себе у якості чоловіка та будь-яких зв’язків із особами жіночої статі.
Мова йде не про дозу скандальності та белетристичності, якої не вистачає цій книзі, аби стати популярною. Я хотіла би
звернути увагу на невикористаний історико-філософський матеріал, що чомусь ігнорується кантівськими біографами. Мова йде про серію доповідей Жана-Баптіса Ботюля (з
передмовою Фредеріка Паже), об’єднаних під назвою Сексуальне життя Еммануїла Канта»[12] для жителів колонії Нуева–Кенігсберг, доробок автора 1946 року.
Унікальні за самою ідеєю доповіді ніколи не беруться до уваги через те, що вони нібито залишають темний відбиток на майже святих образах Канта. Ці доповіді були прочитані у колонії німецьких емігрантів, що вели такий же стиль життя, як і сам професор. Час обіду, манера одягу, відпочинок і легендарна прогулянка…Все, як у Канта.
Аналіз цієї трансцендентальної общини та цих доповідей допомогли б пану Гаєру сконструювати образ більш живого Канта. Про його ненаукове життя згадується вкрай мало, а коли згадується – то побіжно.
П’ять листочків про характер Канта (с. 207-216) надто мало, щоб уявити собі його образ та знайти правильне співвідношення між Кантом-людиною та Кантом-науковцем.
Найцікавіші та найпроблемніші моменти кантівської особистості так і залишаються Гаєром без пробного варіанту їхнього представлення читачеві. Наприклад, ставлення Канта до релігії і лютеранства до самого Канта.
Подразники для цього були. Йдеться про похорони Канта, яких сторонилися віруючі, і навіть студент Канта, його близький друг та майбутній біограф Людвіг Ернст Боровські на них не з’явився. Манфред Гаєр не заторкує цього провокаційного питання, обмежуючись лише обережними висновками, що випливають із кантівських текстів про віру. До цих білих плям можна додати й питання кантівського антисемітизму, який постійно виступав з обвинувальними промовами проти євреїв, хоча треба зазначити, що це було цілком нормально для маленького лютеранського містечка.
Інколи книга схожа не на життєпис, а на методично правильно побудований підручник з кантівської філософії, що не здається таким на перший погляд через простий (хоч і доволі насичений специфічними філософськими термінами) виклад, прикрашений суто літературними обрамленнями.
Особисто мені це нагадало аферу російського теоретика мистецтва Івана Чечота[13] на початку 90-х. Разом із друзями йому спало на думку створити «Канта для всіх». У Кенігсберзі вони вирішили створити бібліотеку ідей Канта прямо на вулицях міста Кенігсберг (сучасний Калінінград). Відправною ідеєю послугував зріст філософа та стиль його одягу. На коричневі дощечки висотою 156 см прибивали білі дощечки, а внизу пов’язували чорний бант. На білих дощечках писали якусь кантівську цитату, і виходив Кант, до якого можна було підійти та прочитати його думку з того чи іншого приводу.
Глибоке ознайомлення з контекстом та концептуальне відтворення Канта у ракурсі зараз і для нас, безумовно робить книгу вартою для ознайомлення. Ми не ожемо не
погодитися з автором, що «світ Канта – це багато світів». (с. 6)
Один з найбільш відомих кантівських біографів А.Гулига говорив, що «…писати про Канта – честь і відповідальність…». Манфред Гаєр отримав таку честь, а чи виявився він відповідальним – судити читачу.
[1]Риre tranquille (франц.)– спокійна, мирна людина.
[2] Манфред Гаєр. Світ Канта: Біографія/ З нім.пер. Л.Харченко. – К.: Юніверс, 2007. – 336 с., іл.
[3] Див.: Geier Manfred. Was konnte Kant, was ich nicht kann? Kinder fragen - Philosophen antworten. - Reinbek: Rowohlt Taschenbuch Verlag, 2006.
[4] Цит. за: Г. Гейне. Собрание сочинений. - Т. 6. – М., 1958. – С. 97.
[5] Див. : H&­#246;ffe Otfried. Immanuel Kant. – M&­#252;nchen, 2000. – S. 19
[6] Див. : Borоwski L. E. Darstellung des Lebens und
Charakters Immanuel Kant’s. - K&­#246;nigsberg, 1804.
[7] Див. : Jahmann R. B. Immanuel Kant geschildert in Briefen an einen Freund. K&­#246;nigsberg, 1804.
[8] Див. : Wasianski, Ehrengott Andreas Christoph. Immanuel Kant in seinen letzten Lebensjahren. Ein ihm. K&­#246;nigsberg, 1804
[9] Наразі маємо видання трьох перших біографій Канта в об’єднаному варіанті: Immanuel Kant. Sein Leben in Darstellungen von Zeitgenossen. Die Biographien von L. E.
Borowski, R. B. Jahmann und E. A. Ch. Wasianski// Hrsg. von F. Gross. Mit einer Einleitung von R. Malter. - Darmstadt, 1993
[10] У цьому контексті можна навести далеко не повний список біографічного матеріалу про кантівське життя: Hasse, J. G. Merkw&­#252;rdige &­#196;u&­#223;erungen Kants von einem seiner Tischgenossen. - K&­#246;nigsberg, 1804; Kantiana. Beitr&­#228;ge zu Immanuel Kants Leben und Schriften. Hrsg. von R. Reicke. - K&­#246;nigsberg, 1860; Rink, F. Th. Ansichten aus Immanuel Kants Leben. - K&­#246;nigsberg, 1805; Аноним. Эммануил Кант// Журнал для сердца и ума, издаваемый И. Шелеховым. -1810 - Ч. 1 - №1. - С. 82-86; Аноним. Последние годы жизни Канта (из парижского журнала за 1830 г.)//Атеней.
Журнал наук, искусств и изящной словесности. – 1830. - С. 463; Аноним. Эммануил Кант (из книги Philosophie Transccendentale ou Systeme d’Emmanuel Kant, par I. F. Sch&­#246;n. Paris, 1831)// Телескоп. Журнал современного просвещения, издаваемый Николаем Надеждиным. – 1835 - Ч. 26. - С. 134-150, 292-305; Виллерс, К. Еммануил Кант. // Санкт-Петербургский журнал. – 1804. - № X - С. 125-135; Карамзин, Н. М. Записки русского путешественника (1797)/ Карамзин,
Н. М. Избранные сочинения. - Т. 1. - М.-Л., 1964. - С.
100-102 або Карамзин, Н. М. Письма русского путешественника/ Повести . -М., 1980. - С. 47-49; див. також: Московский
журнал – 1791. - Ч. 1. – С.168-172.
[11]Див. : Кант И. Антропология с прагматической точки зрения. – [Електронний документ].
[12] Див: Ботюль Ж. – П. Сексуальная жизнь Иммануила Канта. - [Електронний документ]
[13] Див. статтю: Чечот И. Собор и Кант для всех, или страшен ли Бог без морали.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 13, на книгу 15  =  общий рейтинг: 28

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0