Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Конкурс Goethe-Institut
Томас Бруссіґ Як хлопці стають чоловіками або чому футбол
Ця повість незвична за формою – бо є, по суті, суцільним монологом, безперервною розповіддю від першої особи. Книга нетипова за змістом – з першого погляду, це всього лиш переказ історії маловідомої футбольної команди та долі його
тренера, приправлений м’якою іронією і добродушним гумором. Насправді ж повість розповість читачам не лише про те, що обіцяє її назва.

Ні, звісно, у творі Томаса Бруссіґа мова піде насамперед про футбол, про те, чому саме ця командна гра не втрачає популярності, чим футбол у всі часи приваблює натовпи фанатів. Але ще ця книга - про самотність людини у світі, про обов’язок і відповідальність перед тими, хто тобі довіряє, про тугу за родиною, відданість улюбленій справі, політику і відносини між країнами, про те, як кардинальні зміни у державному устрої відбиваються на долях пересічних,
«маленьких» людей… І все це - крізь своєрідну, «футбольну» призму.

Адже футбол для оповідача – не просто гра, не лише професія чи захоплення. Футбол став визначальним для його життєвої філософії. Устами героя повісті, - чи жартома, чи всерйоз, – автор робить висновок, що поведінку на міжнародній арені тієї чи іншої держави можна визначити за тим, як її, цієї держави, команда грає у футбол. Особливості національного характеру спонукують англійців грати у «футбол у колонізаторському стилі» довгими пасами; шотландців - вигадувати власний стиль: короткі, низькі паси; італійців – агресивно поводитися на полі тощо.

Футбольні методи переносяться у політичну царину і навпаки. «Тотальний футбол» - що це, опис стратегії у грі, чи згадка про похмурі, не такі вже й далекі, події? Представники різних націй на полі поводяться точнісінько так само, як і поза грою; за тими ж неписаними правилами вони змагаються, навіть воюють між собою не на життя, а на смерть – так заявляє головний герой повісті, футбольний тренер. Варто читачеві сприйняти це твердження на віру? Що ж, як відомо, істина завжди десь посередині.

Сам же головний герой повісті, «польовий горлопан», як він сам себе називає, «асоціальний елемент» (з точки зору жінки-судді, що розглядала його справу про розлучення) любить футбол над усе. Так він заявляє і наголошує на цьому. Герой твору, отримавши травму, після якої він не міг більше грати у футбол, стає тренером дитячої футбольної команди – щоб мати змогу тренувати власного сина.
Але, коли після розлучення колишня дружина заборонила його синові грати у футбол, цей чоловік, який уже не матиме змоги бачитися з сином на тренуванні, все одно не залишає команди. Він почуває відповідальність за цих хлопців. Для них він не лише тренер, а й друг, вихователь, другий батько. Позбавлений змоги щодня бачити, як зростає його син, він спостерігає за тим, як ростуть хлопці його команди. Цей грубуватий «польовий горлопан» готовий підтримати кожного із вихованців, допомогти у найтяжчу хвилину. Він любить їх, як рідних дітей. Тож герой твору Бруссіґа розповідає нам не лише про футбол, а й про них, про своїх хлопців.

Мова оповідача, що, ніби м’яч по полю, довгими пасами простує від однієї тези до іншої, начебто мимовільно, а
насправді – підпорядкована внутрішній строгій логіці автора, - зненацька доходить до парадоксального висновку. Виявляється, гра у футбол взагалі суперечить людській природі: «З точки зору футболу людина – суцільна невдала конструкція, аномалія… Людина просто не створена для футболу. Футболіст приречений на поразку… єдине, що ти
можеш у футболі – це довести свою неспроможність». Еволюція, вважає оповідач, призначила ноги людини лише для бігу, а футбол як такий – жахлива помилка, непорозуміння, намагання людини піти наперекір долі.

Людина повсякчас змушена боротися, змагатися з власною природою, життєвими обставинами, з невблаганним часом. За
що б вона не бралася – освоювала нову техніку, намагалася схуднути, пробувала досягти порозуміння з іншими – її шлях часто буває повним невдач. Наче Сізіф у знаменитому есе французького філософа Камю, вона щоразу скочується додолу,
програючи це безнадійне, на перший погляд, змагання знову і знову. Але істинну суть людини якраз і визначає те, що вона бореться – навіть без надії на перемогу.

Команда «Таткрафт Бьорде», тренером у якій був головний герой повісті – не просто група людей, що зібралися, щоб грати у футбол. Це – команда близьких за духом людей, що спільно протистоять часові. Гра для них - єдина стабільна річ у мінливій епосі, в яку їм довелося жити. А цілковита
відданість своїй справі, команді, своїй другій родині, що з роками стала для тебе єдиною, справжньою сім’єю – найефективніший спосіб боротьби з обставинами, категоричний імператив.

Тренер назавжди, що б там не траплялося у його житті, залишається зі своїми гравцями. І так повинно бути. Справжня
людина не зраджує собі і близьким, бо просто не може інакше, і в цьому найбільша її перемога, нехай не гучна, непомітна,
але більш важлива за будь-яку із перемог на полі. Навіть за ту, що дозволила б пройти до вищої ліги.

Книга Томаса Бруссіґа - не просто «чтиво» для вузькоспеціалізованої аудиторії, себто справжніх футбольних фанатів. Вона для всіх. І навіть для жінок, з яких неодноразово кепкує герой твору (чого варті лише ці «шовіністичні», «женоненависницькі» фрази: «…жінки і футбол – нє», «Я не противник жінок, але є певні межі» тощо). Бо кожен із нас, незалежно, від віку, статі, країни проживання, чи особистих спортивних вподобань, зможе знайти у повісті Бруссіґа щось своє, таке, що зачепить його душу, змусить співпереживати дійовим особам твору, задуматися над абсолютно серйозними проблемами, які автор підіймає у книзі…

У повісті не бракує сумних, навіть трагічних моментів (історія Гайко). А ще – вона не один раз викличе у читача усмішку. Бо справжня література, - як і футбольні змагання, як і все наше життя, зрештою, - може дарувати радість, нести позитив, стимулювати до того, щоб по-іншому глянути на все, що відбувається довкола, навчитися краще розуміти себе і людей.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 17, на книгу 11  =  общий рейтинг: 28

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0