|
Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити!»
«Ніхто не хотів залишатися на споді, бо там лежала смерть…»
Скільки всього було вже сказано і написано про жахіття Другої світової війни, котрі пережили наші пращури заради світлого майбутнього, що ми маємо тепер. Словами складно, майже неможливо виразити увесь той біль і розпач людей, які бачили смерть на власні очі, відчували її подих. Данило Чайковський був одним з них, тому не дивно, що йому вдалося так майстерно передати атмосферу одного із концтаборів, який, по суті, уособлює кожен такий табір.
«…тільки кілька метрів – і вже воля».
Аушвіц, концентраційний табір, тьма тьмуща в’язнів. Про слово «людина» там варто було забути, адже те, що коїлося в межах цього німецького ізольованого міста важко приписати тому, хто має серце і хоча б якісь моральні орієнтири. А за межами – страшна війна, але все ж свобода: батьки, дружини, діти, котрі не втомлювалися сподіватися на повернення зниклого рідного вояки. Всі вони – герої, та хіба ми можемо сьогодні уявити, через що пройшли ті, кому ми повинні вклонятися до землі й берегти вічну пам’ять? Знущання, приниження, катування – навіть це не змогло зломити українського духу, непоборного прагнення до визволення Батьківщини.
Центральним персонажем є сам Данило Чайковський, котрий на сторінках книги постає під іменем Гната Тирського. Через сприйняття цього українця подій, що відбувалися навколо, ми можемо заглибитися в сутність страшної нещадної війни. Вся книга побудована на спостереженнях, діалогах і випадках в Аушвіці. Та саме за допомогою таких дрібниць можна збагнути, які почуття і переживання переповнювали тих людей, можна повністю переосмислити трагедію народів, що вперто захищали свої землі.
«Хочу жити!» - ці слова пронизують наскрізь, звучать як гасло кожного героя. Це найпалкіше бажання не було даремним, адже вони живуть в наших серцях і наших споминах. Вони – творці нашого добробуту і миру. Шануймо їх повік!
Ольга Артеменко
Інститут журналістки (І курс, І група)
|
= 2
