Сеть знакомств для любителей книг

опенько Іванна

1-й курс, 3 група

Величезні жертви радянського народу в тому числі і україн
ського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

взять код для блога

«Хочу жити!» - не лише вели кий внесок до викриття білої плями в історії України, а і значний літературний доробок Данила Чайковського у жанрі мемуарної літератури, в якому детально зображено безпосередню участь автора в українському визвольному русі і подальшому перебуванню у німецьких концтаборах, в тюрмі «на Лонцького».. Ця книга була видана у 1946 році у Мюнхені, однак у незалежній Україні була презентована лише у 2009 році.
У ті часи, коли книга була вперше опублікована, ще не було видань книжок на тему страхіть концтаборів у гітлерівській Німеччині, тому Д.Чайковський став новатором цієї теми не лише в українській літературі, а і у багатогранній світовій скарбниці.
Головний герой повісті – Гнат Тирський, як призма, через яку автор оповідує свої страждання та досвід, ділиться тим, як він пережив жахаюче концентраційне життя, бо був сповнений бажання жити. Ця мета «жити», чи, як було би краще висловитися, - вижити, не була егоїстичним бажання конкретної особи, а потребою боротись за власне життя і життя усіх людей, яких спіткало горе, лише при згадці якого у жилах стигне кров, - смерть. Найболючішим аспектом для сприйняття книги стає те, що всі згадані там герої були реальними людьми, які стерпіли всі описані ситуації і, можливо, поклали своє життя, залишивши по собі лише яскраво-червоний слід у історії боротьби нашого народу.
Незважаючи на те, що книга написана від третьої особи, навіть у маленькому уривку книги можна побачити не лише каторжні муки людей над якими знущаються, а й героїзм та відчайдушний патріотизм наших співвітчизників. Одним із вражаючих факторів є негігієнічні умови утримування в’язнів у концтаборі: замислюєшся, чи взагалі можливо таке пекельне знущання над живими людьми.
«Хочу жити!» - надзвичайно важлива книга не лише в історичному та політичному аспектах, а й стверджує те, що навіть у таких жахливих місцях, без світла у кінцю тунелю, варто, перш за все, залишатися людиною. На сторінках книги де-не-де зображуються стосунки між в’язнями, кохання, турбота, жалість, повага до жінки та багато іншого. Один епізод, де старий Качке дав одній із в’язнів жіночого блоку хліб, говорячи, що жінкам перепали ще гірші муки, ніж чоловікам:
Книга пронизана надзвичайним стрімким потоком людських переживань та страхаючих будь-яку здорову людину історичних фактів. «Хочу жити!» - надзвичайно цікава книга не лише для істориків, але і для психологів, педагогів, юристів та просто освічених людей, які прагнуть самовдосконалення і щиро хочуть домогтися кращого для світу. Мова автора проста і зрозуміла будь-якій пересічній людині, що робить її доступною для широкого кола читачів, проте, не так багато людей хочуть знати цей темний бік нашої історії з жахливими деталями-спогадами, пронизаними болем та надією, нестримним патріотизмом та гуманізмом, який дає людям сили «жити». Справжня та непереборна любов лише одна – любов до життя.
Історія – наша історія – це не щаслива казка, яку легко сприйняти і просто забути: її не перепишеш і ніколи не вгамуєш біль від усвідомлення мук та втрат від невпинної жорстокої боротьби нашого народу за власну свободу, за право на життя.
Треба просто захотіти розуміти нашу історію такою, якою вона є: заплямовану кров’ю народу, тернисту та трагічну за своїм перебігом.


Марiя Хiльченко

взять код для блога

Величезні жертви радянського народу в тому числі і українського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

взять код для блога

Данило Чайковський — український письменник та журналіст на власні очі був свідком жахів польских тюрем та концтаборів, зокрема відомого сотнями своїх жертв Аушвіцу. Переживши Другу світову війну, письменник зміг не просто витримати її жахливі часи, не зламавшись і не втративши людського обличчя, а й з вражаючою відвертістю і проникливістю відтворити страшні події війни на сторінках книги із надзвичайно простою та водночас промовистою назвою —“Хочу жити”.
Книга ця — зразок особистої публіцистики, підкріпленої зболеними спогадами автора. Фактаж шокує, а спогади розкривають людське горе і страждання, які довелося пережити тим, хто опинився у жорнах Другої світової війни. Особистісність пережитої трагедії, відверто і об'єктивно показаної на тлі трагедії цілого народу робить книгу Данила Чайковського не тільки його особистою сповіддю, а й без перебільшення історичним надбанням нашого народу. Оскільки читаючи, розумієш — письменник говорить не тільки і не стільки про себе, як про мільйони загиблих українців, котрі вже ніколи не зможуть розказати нам своїх історій. Власне, щодо історії, то “Хочу жити”, будучи безсумнівним документом тієї страшної епохи, може стати надзвичайно сильним за враженнями доповненням або й альтернативою для суто історичних книжок про події війни. Оскільки жодна думка безстороннього історика і жодна статистика не вразить так, як вражає оповідь людини, яка бачила це все на власні очі і змогла, вкотре подумки переживши жах, показати його нам. Показати і застерегти: від слабкості та жорстокості, від розбрату, від ненависті до інших народів. Нелегко забути ті речі, про які з таким болем і неминучістю говорить Гнат Тирський — літературне альтер-его Данила Чайковського. Неповага до людського життя і навіть смерті. Особливо це прикметно у описах крематорію, вщерть забитого тілами, яких не можна позбутися. Не поховати, не попрощатись, а позбутися. Людина — як річ, смерть як факт. У таких епізодах, як на мене показана невблаганність війни і неймовірна жорсткоість та байдужість нацистів. Гнат Тирський, дивлячись на все це, розуміє, що навіть якби мав таку можливість, не зміг би покинути своїх земляків у таборі. Війна, безсумнівно будучи страшною бідою, може, на жаль, об'єднати людей краще, ніж мирні часи.
Дивує і надихає назвичайна сила людини, котра переживши стільки жаху, знаходить в собі сили написати: «Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні».
Ця книга має на меті не тільки розказати нам історичну та особисту правда про події війни, а й пробудити гордість за свій незламний народ, усвідомлення його непростої долі та прагнення бути гідним називатись українцем.
Аліна Цвєткова, студентка 1 курсу Інституту журналістики,Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 4 група

взять код для блога

Художньо- документальний твір Данила Чайковського. В умовах, коли Москва організувала полювання на учасників українського національно-визвольного руху навіть за кордонами імперії, треба було бути дуже обережним, тому даний твір виданий під псевдрнімом. Герої твору – реальні люди – також фігурують під різними псевдонімами, крім тих, хто загинув у німецьких катівнях й кому вже нічого було боятися. Тепер нам відомо хто є хто у цій книзі.
Автор розповідає про жахіття Аушвіцу. Через цей табір перейшло понад чотирнадцять тисяч українців, серед них сотні членів націоналістичного підпілля, однак ніщо в сучасній музейній експозиції на території колишнього табору не нагадує про те, що саме в Аушвіці перебувало найбільше число українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акта відновлення незалежності, що тут замордовано сотні членів націоналістичного підпілля. 
 Може завдяки такому поетичному сприйняттю світу Данилові Чайковському і вдалося вижити в пеклі концтаборів.
Тепер, коли тоталітаризм на пострадянському просторі знову піднімає голову, а разом з ним вбивається в силу московський імперіялізм, ця невеличка (півтори сотні сторінок) книжка стає актуальна, як ніколи.

«Про одне прошу тих, хто переживе цей час: не забудьте! Не забудьте ні добрих, ні злих» – закликає нас Юліус Фучик перед смертю в німецькій катівні (до речі, одурманений комуністичною пропагандою). До протилежного кличе українську молодь ізраїльський президент Шимон Перес, що недавно відвідав Україну. Він радить українцям забути минуле й дивитися лише в майбутнє. І то після того, як сам вшанував пам’ять своїх однокрівців, знищених у Бабиному Яру німецькими нацистами.  Ми знаємо, в чиїх руках опинилися нажиті рабською працею, кров’ю і потом наших дідів і батьків багатства України. Ми також знаємо, що плоди нашої теперішньої праці осідають переважно не в Україні, а в офшорних зонах та усяких кіпрах. Нам усе те треба знати, про все те пам’ятати, читати такі книжки як «Хочу жити!» Данила Чайковського і робити правильні висновки.

взять код для блога

Так буває : ти живеш, радіючи кожній миті, шалено кохаєш, будуєш своє майбутнє, душею і серцем відчуваєш, що ось воно щастя - лише простягни руку, і ти відчуєш, що воно зовсім поряд… Але враз, ці безхмарні яскраві мрії та почуття, жорстоко розтрощує величезна, огидна «чорна лапа», яка не знає, що таке жалість та співчуття . Вона змушує людей кричати, ридати, рвати на собі волосся, стікати кров’ю, їсти землю, битися у смертельних муках… І зветься вона Війною .
«Хочу жити», - каже стара понівечена бабуся, «хочу жити», - ледь промовляє молода зґвалтована нелюдами жінка, «хочу жити» - із гірким плачем озивається дитина, «хочу жити», - стогне поранений солдат , що лежить на полі бою , «хочу жити», - тихо шепоче виснажена та закривавлена Україна… Але вороги продовжують сіяти смерть на своєму шляху , а що буде з тим народом та його Батьківщиною їм байдуже .
Я звертаюся до тих кому не байдуже, хто здатний до об'єднання в ім'я перемоги над спільним ворогом, хто бажає для України щасливого майбутнього і шанує честь померлих під час Великої Вітчизняної Війни . Звертаюся до вас із проханням прочитати книгу Данила Чайковського ( видатного письменника, журналіста, громадського діяча, педагога) «Хочу жити» . Це унікальний твір , який несе у собі не лише історичний , а й психологічний зміст , який дозволяє читачу глибше відчути та зрозуміти трагічний стан тодішньої України . Ця книга вчить нас пишатися тими, хто поліг під кулею ворога ,захищаючи нашу Батьківщину, та змушує задуматись - як потрібно діяти щоб такого більше ніколи не повторилося , адже ,як би там не було , а мир потрібно здобувати (Латинське прислів’я) …

Не забуде крові Отчизна,
Що пролита за неї в боях.
Кров у зрадника — це трутизна.
Кров героя — горить в серцяхі

Він і вмерши — не бранець смерті,
Він народу гідний свого.
Він і вмерши — живе в безсмерті,
Тож наслідуй і ти його!
( Муса Джаліль, Грудень, 1943 рік ) .
Студентки 1 курсу, 3 групи, факультету журналістики.

взять код для блога

Саме у надзвичайно емоційній, сповненій людських переживань, книзі Данила Чайковського «Хочу жити!», описані події, які довелося пережити українським полоненим у роки Другої світової війни.
Вперше, книга була опублікована у 1946 році в Мюнхені.
Читаючи цю книгу, просто неможливо не заплакати, від цих страшних страждань, які випробували на собі ні в чому не винні люди.Вони відчайдушно прагнули боротися, за ради збереження своєї держави та здобуття незалежності України.
Перегортаючи сторінки, стає просто моторошно від описів автора, які не залишать байдужою,напевно, ні одну людину, особисто мене так точно.Головним героєм книги є сам автор, який необґрунтовано, потрапив у німецький концтабір.
Людям, які перебували у таборах, найголовніше було-це просто вижити, у тих страшних нелюдських умовах.Надзвичайно боляче від того, що німці знущалися над жінками, дітьми. Для них це було нормальним явищем, вони просто жорстоко розправлялися з всіма, незважаючи ні на що.Тільки нелюди, сповнені агресії та ненависті можуть робити такі жахливі речі.Саме такими виявилися німці, але це й не дивно.
Вражає те, наскільки люди були патріотичними, через: біль, сльози, кров, страждання, нестерпні муки, їх не покидала віра у краще.Нестерпне бажання, вижити, стало глобальним, що допомогло та об'єднало людей у спільній меті.
Вони були патріотами, ладні віддати своє життя за ради рідної держави.І тепер ми просто не маємо права зневажливо ставитися до України.Потрібно берегти та любити її, пам'ятаючи скільки випробувань було на шляху українського народу.
Прочитавши, книгу «Хочу жити!», насправді можна багато чого переоцінити, і ті проблеми, які виникають зараз, ніщо порівняно з тим, що відбувалося у роки Світової війни.
Отже, ця книга є безперечно великою, яка змушує задуматись над багатьма речами. Раджу її прочитати. Я на сто відсотків впевнена, що ні одна людина не залишиться байдужою.

Яловенко Аліна
студентка 1-го курсу , 4 групи
факультету журналістики
КНУ ім. Тараса Шевченка

взять код для блога

Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити!»

«Ніхто не хотів залишатися на споді, бо там лежала смерть…»
Скільки всього було вже сказано і написано про жахіття Другої світової війни, котрі пережили наші пращури заради світлого майбутнього, що ми маємо тепер. Словами складно, майже неможливо виразити увесь той біль і розпач людей, які бачили смерть на власні очі, відчували її подих. Данило Чайковський був одним з них, тому не дивно, що йому вдалося так майстерно передати атмосферу одного із концтаборів, який, по суті, уособлює кожен такий табір.
«…тільки кілька метрів – і вже воля».
Аушвіц, концентраційний табір, тьма тьмуща в’язнів. Про слово «людина» там варто було забути, адже те, що коїлося в межах цього німецького ізольованого міста важко приписати тому, хто має серце і хоча б якісь моральні орієнтири. А за межами – страшна війна, але все ж свобода: батьки, дружини, діти, котрі не втомлювалися сподіватися на повернення зниклого рідного вояки. Всі вони – герої, та хіба ми можемо сьогодні уявити, через що пройшли ті, кому ми повинні вклонятися до землі й берегти вічну пам’ять? Знущання, приниження, катування – навіть це не змогло зломити українського духу, непоборного прагнення до визволення Батьківщини.
Центральним персонажем є сам Данило Чайковський, котрий на сторінках книги постає під іменем Гната Тирського. Через сприйняття цього українця подій, що відбувалися навколо, ми можемо заглибитися в сутність страшної нещадної війни. Вся книга побудована на спостереженнях, діалогах і випадках в Аушвіці. Та саме за допомогою таких дрібниць можна збагнути, які почуття і переживання переповнювали тих людей, можна повністю переосмислити трагедію народів, що вперто захищали свої землі.
«Хочу жити!» - ці слова пронизують наскрізь, звучать як гасло кожного героя. Це найпалкіше бажання не було даремним, адже вони живуть в наших серцях і наших споминах. Вони – творці нашого добробуту і миру. Шануймо їх повік!
Ольга Артеменко
Інститут журналістки (І курс, І група)

взять код для блога

Українці, об'єднаймося заради життя!


Відчайдушну жагу життя відчув на собі автор книжки «Хочу жити!» Данило Чайковський. Цей роман автобіографічний, тому якнайкраще передає всі глибокі почуття та переживання в'язня концтабору.

Головний герой, Гнат Тирський, яким і є сам автор, був щирим патріотом та насамперед Людиною. Він усіляко підтримував інших, був готовий віддати останній шматок хліба товаришу. Такими, звичайно, були далеко не всі. Це і зрозуміло, адже концтабори морально вбивали людину, повністю виснажували її. Не підкоритись цій системі був спроможний не кожен. Письменник дуже точно та натурально описує цей психологічний аспект твору, який є чи не найголовнішим меседжом – українці, об'єднаймося заради життя!

Роман вражає яскравістю переживань та масштабами жаху, пережитого реальними людьми. Такими, як і ми. Вони наші прадіди, яким ми завдячуємо усім, що маємо зараз. А найголовніше – життям.

Данило Чайковський подає не сухі факти з підручника з історії. Він влучає прямо в серце відвертою і напрочуд жорстокою правдою. Непідробні почуття письменника не залишать байдужим нікого, моторошні подробиці навіть шокують. Але саме це є нашою історією, історією українського народу, яку ми зобов'язані знати, аби не допустити можливих помилок у майбутньому.

«Хочу жити» вперше була опублікована у 1946 році в Мюнхені, та презентована широкому загалу в Україні була лише у 2009 році. Данило Галицький у своєму романі вперше описав злочини тоталітарного режиму, тому його вважають новатором цієї моторошної теми.

Зараз ми сприймаємо життя як належне. Але ця книга змінить ваше світосприйняття та навчить по-справжньому цінувати його.

Юля Залюбовська, Інститут журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, 1 курс

взять код для блога