Сеть знакомств для любителей книг

«Те, що вчили в інституті, забудьте. Мені однаково, чи
ти був відмінником, чи ледь здав екзамени. Мені потрібно,
щоб ви працювали на робочих місцях і менше думали. Дум-
ки заважають працювати»

Ярослав Федорчук - автор і, ніби то, головний герой книг "Волинянин" та "Волинянин.Книга друга" . Але у книжках письменник вдало "маскує" себе, створюючи свій прототип - Сашка.
Головною темою першої книжки "Волинянин" є "Дитинство та юність" Сашка. Федорчук народився і виріс на Волині. Зі своєю сім'єю він пережив Польську окупацію та Другу Світову війну.
У другій книзі, під назвою "Напередодні" автор розповідає про події після Другої Світової війни. Пише, в основному, про те, як Радянська влада відносилася до простих робітників. Мізерний заробіток, довгий робочий день.Сашко влаштовується на роботу інженером. Не дуже престижна робота, але гроші ж треба...Він виконує всі накази, без вихідних працює за копійки, ні на що не скаржиться і ,тому його поважають та цінують як робітника. Сашка навіть запрошують вступити до ЦК КПРС. Це дуже поважно і ,тому він погоджується.
Це його рішення потягне за собою безліч наслідків: хороших та не дуже.
Ця книжка хоч і не є художньою, радше автобіографічною, але читається вона легко. Я вважаю, що Ярослав Федорчук правильно зробив, що написав саме автобіографічну книжку, адже набагато цікавіше читати справжні, не вигадані спогади, емоції.
Рекомендую. Почитайте!

взять код для блога

Книга «Волинянин. Напередодні» - це розповідь про життєвий шлях юного інженера, сповненого вже давно не підлітковими амбіціями та великими сподіваннями. Його молоде тіло було готове до праці: як розумової, так і фізичної. Його очі палали вогнем цікавості та бажанням пізнати чогось більшого, навчитись чогось більшого. Він був готовий до будь-яких завдань. Він хотів стати кимось. Та, на жаль, сувора реальність зразу ж таки зустріла його впритул: «Те, що ви вчили в інституті, забудьте. Мені однаково, чи ти був відмінником, чи ледь здав екзамени. Мені потрібно, щоб ви працювали на робочих місцях і менше думали. Думки заважають працювати». «Менше думати» - ось яким був тогочасний девіз радянської влади, для якої самостійна думка була непрощеним гріхом. Але головний герой аж ніяк не хотів миритись із такими правилами…
Звали цього парубка «Сашко, Олександр, Олександр Петрович». Це розкриває нам градацію життєвого шляху головного героя, його ріст по соціальній драбині. Спочатку він був всього лиш дитинчам, маленьким Сашком, потім став випускником інженерного інституту, освіченим Олександром, і вже після цього всього став головою обкому партії – шанованим Олександром Петровичем.
Та автор книги Ярослав Федорчук зосереджує увагу не на кар’єрному рості героя, а на стійкості його принципів, на непохитності переконань. Адже Олександр Петрович не змінював своєї думки про радянську владу,навіть коли став обкомом партії.
Спочатку головний герой був слюсарем, згодом був призначений старшим інженером вишкомонтажного цеху. Своєю активною і «нерадянською» поведінкою він не переставав дивувати працівників. Працьовитість, старанність та наполегливість були не єдиними його позитивними якостями. Олександр Петрович також був чудовим керівником, який з розумінням ставився до своїх підлеглих: «Я та хлопці сподівались, що ви наша людина. І не помилилися. Щиро дякую». Він бачив , що «парадокс радянської ідеології був очевидним – у переважній більшості новий, вихований у комуністичному дусі, робітник був на голову нижчим не лише за ставлення до своїх обов’язків, але й за мораллю і поведінкою», саме тому намагався не стати ще одним таким робітником.
Він прокладав свій шлях на партійну верхівку з певною метою: «Особисто для себе, свого добробуту, перехід на керівну господарську роботу в молодому віці був, безперечно вигідний. Але досягнути більших високих цілей – служінню людям, українській справі – можна було лише, працюючи в партійній структурі, особливо на посаді першого керівника». Головний герой вважав, що може допомогти державі самоутвердитись не радикальним способом, беручи в руки зброю та організовуючи повстання, а навпаки – більш гуманним способом, піднімаючи рівень культури, освіченості, добробуту людей.
Твір можна з упевненістю назвати автобіографічним. Адже головний герой це і є сам автор. Та ще точніше розкривають образ героя слова Віктора Терена: «І ось тут раптом я ловлю себе на думці, що отой головний герой – навіть не Олександр Петрович! Головний герой цієї повісті – сама правда».

взять код для блога